Віршування на тему осені
Незолота осінь
Не золотою — брудною і мокрою осінь у місті з’являється.
Осінь, як завжди, йому не до пари і не до лиця.
Місто із нею з поштивою лагідністю привітається,
Стиха зітхне й під урочистий марш поведе до вінця...
Порпаючись у пожовклому листі брудними і мокрими кедами,
Слухаю цокіт підборів безкрилих фарбованих фей.
Феї з яскраво-застигло-замерзлими лицями (наче з портретами),
Міцно тримають під руки черговий чорнявий трофей...
Осінь давно вже себе почуває у нашому місті хазяйкою:
Із верескливо-пронизливим криком зриває дахи,
Грається містом, кидається ним, як старою, затертою лялькою,
З голих дерев і холодних горищ розганяє птахів...
Із верескливо-пронизливим криком в очах я з тобою прощаюся.
Рвучко надівши наплічник, крокую до себе в нору.
Не пробачаю. І не забуваю. Не вірю. І не повертаюся.
Більше не треба прогулянок: я хабарів не беру...
… Не намагаючись протистояти морозові рухами марними,
Спостерігаю, як сильно це місто змінила зима.
Хочу лишитися в осені. З вітром, дощами і сірими хмарами.
Хочу лишитися. Хочу. Та приводів більше нема.
Не золотою — брудною і мокрою осінь у місті з’являється.
Осінь, як завжди, йому не до пари і не до лиця.
Місто із нею з поштивою лагідністю привітається,
Стиха зітхне й під урочистий марш поведе до вінця...
Порпаючись у пожовклому листі брудними і мокрими кедами,
Слухаю цокіт підборів безкрилих фарбованих фей.
Феї з яскраво-застигло-замерзлими лицями (наче з портретами),
Міцно тримають під руки черговий чорнявий трофей...
Осінь давно вже себе почуває у нашому місті хазяйкою:
Із верескливо-пронизливим криком зриває дахи,
Грається містом, кидається ним, як старою, затертою лялькою,
З голих дерев і холодних горищ розганяє птахів...
Із верескливо-пронизливим криком в очах я з тобою прощаюся.
Рвучко надівши наплічник, крокую до себе в нору.
Не пробачаю. І не забуваю. Не вірю. І не повертаюся.
Більше не треба прогулянок: я хабарів не беру...
… Не намагаючись протистояти морозові рухами марними,
Спостерігаю, як сильно це місто змінила зима.
Хочу лишитися в осені. З вітром, дощами і сірими хмарами.
Хочу лишитися. Хочу. Та приводів більше нема.
3 коментарі
проте так болісно…
Пробувала писати позитивні, життєрадісні вірші. Не виходить… ((
вірші це все ж таки прояв внутрішніх переживань, емоцій, настроїв, тут уже «на замовлення» не завжди получається)) мені здається, на всілякі вірші свій час, і на печальні і на радісні, і на сповнені любов'ю, надією,… розчаруваннями, ненавистю…
І це зовсім не погано, аж ніяк! вони мають виходити — ці чорні сльози, вони токсичні — нехай таким чином. виплакатись-виписатись…