Мій Ідол

Блоґ: Ірина Голуб

Він надто гарний, щоб бути поваленим. І надто зверхній, щоб викликати всезагальну прихильність.

(… Цікаво, а чи потрібне богам визнання? Може, вони, як зірки шоу-бізнесу, здригаються, побачивши шанувальників під вікнами свого будинку?..)

Мій Ідол не такий, як усі. Я впевнена в цьому, і це мій власний монотеїзм (хай мене звинуватять у єресі представники усіх можливих релігійних конфесій). Він не просить масового поклоніння. Як, власне, й нічого іншого. Просять завжди у Нього. На щастя, Він не займається благодійністю, бо тоді би я теж чогось попросила і почувала б себе жебрачкою.
(… Дивно, чому людям так гидко ставати боржниками собі подібних, і так звично вимолювати милостиню у жителів небесних?..)
Мій Ідол ніколи не відвідує свого капища. Мабуть, Він також інтроверт, як і я. Можливо, саме я витіснила Його із законної оселі. Але що поробиш, зрештою, це єдине місце, де я можу відпочити від набридливої буденності, а здоровий егоїзм — перша заповідь Мого Ідола.
Так, Мій Ідол особливий. Але я — до смішного ординарна людина. І на мене, як і на всіх інших, рано чи пізно чекатиме розчарування. У чому — в моїй вірі, в собі самій — час покаже. Але неодмінно чекатиме. Інакше я стану чимось подібним до монахів-відлюдників (так, саме ЧИМОСЬ, а не кимось) і задихнуся власним тупим, жалюгідним фанатизмом.
(… Ненавиджу фанатиків. А ти, Мій Ідол?..)

31 коментар

а як звати твого ІДОЛА?
(… Дивно, чому людям так гидко ставати боржниками собі подібних, і так звично вимолювати милостиню у жителів небесних?..) — хороше питання! давайте створимо ідолів серед собі подібних? От ти, Ірино будеш моїм ідолом, а я твоїм припустимо, і так кожен поміж собою. Тоді всі будуть ідоли. І тоді дуже класно буде відчути себе простою людиною:) Цінуйте простих людей!!!

ЙОГО ім’я згадувати намарно — гріх!)) (пробачте мене всі, істинно віруючі, за цей пост і всі коментарі до нього...)

Більшість ідолів серед собі подібних і створюються. Я б навіть сказала, що дуже скоро не залишиться у людей жодного ідола собі-не-подібного — ні Бога, ні Аллаха, ні Єгови…
Сучасні ідоли — актори, співаки, політики, спортсмени…

Ідолом є все, що ставить себе вище любові. В усіх релігіях Бог — це любов.

!!! + ))))
без слів!

"… Я наведу на вас меч, и разрушу высоты ваши; и жертвенники ваши будут опустошены, столбы ваши в честь солнца будут разбиты, и повергну убитых ваших перед идолами вашими; и положу трупы сынов Израилевых перед идолами их, и рассыплю кости ваши вокруг жертвенников ваших. Во всех местах вашего жительства города будут опустошены и высоты разрушены, для того, чтобы опустошены и разрушены были жертвенники ваши, чтобы сокрушены и уничтожены были идолы ваши, и разбиты солнечные столбы ваши, и изгладились произведения ваши. И будут падать среди вас убитые, и узнаете, что Я Господь". (Иез. 6:3-7)

Бачу, Ваш коментар тут мінусів нахапав )))
А чому? Що, так важко визнати, що Бог не тільки любить, а ще й карає?
"- Значит, Бог сотворил зло, послав его на Содом и Гоморру?
— Я не знаю…
— Если вы не уверены даже в том, добро ли ваш Бог, о каком добре и зле вы вообще можете говорить?" (с)

Люди звикли обманювати себе та інших. Солодко говорити про Бога за суб'єктивними уявленнями та обраними цитатами. Ідеї гуманізму, як показує практика, проникли у свідомість мас настільки глибоко, що за власним образом людина більше не бачить Бога. Адже судити про Нього дозволено виключно «політкоректно» — та обов'язково: відносно до цінності самої людини. Автори «мінусів» ставлять їх Книзі пророка Єзекіїля — і Богу.

За СВОЄЮ людською природою люди вирішили наділити Бога біблії людськими і простими до розуміння якостями, мотивами і рисами. Та він зовсім не такий. «Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь.Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки.(Іс 55:8,9)»
Бог він просто ;) Бог.

Любов — це не цукор. Любов — це Правда. Тому комент із "-" не суперечить коменту «Бог є Любов», теж, до речі, не мною вигаданому.

Любов, як її розуміють сучасники і пост-сучасники за гуманістичними шаблонами 1789 р. і пізнішими — не одне і те ж, що під «любов'ю» розумілось століттями і тисячоліттями до того — і що під нею розуміють духовні традиції на найглибшому рівні, позаяк любов Бога — принципово надгуманна, як і правда. Відповідно теза про те, «Бог — це любов» в устах особи духовної — та особи ліберальної — попри подібність слів наповнені протилежним змістом. Адже для першої мірою речей є Бог, тоді як для другої — людина (і «Бог» за її подобою).

Святославе, я не знаю чи у Вашому розумінні я людина «духовна»(дуже навряд, бо клобука не ношу) чи «ліберальна». Не хочу влазити тут у суперечку стосовно Старого і Нового заповітів, езо- і екзотеричного розуміння Священних текстів, вияснення того сумного факту, що пророки — це люди, а не Бог.
Попри мою до Вас гіперповагу, дані Ваші коментарі викликають відчуття осуду з Вашого боку. Осуду не особисто мене, а на загал дуже багатьох «лібералів, гуманістів» тощо. Я і сама інколи лаюся на їх адресу, але осуд, звинувачення — це не шлях до порозуміння.
І сучасні люди шукають Бога не менш, ніж ті, що жили 1000 років тому. І якщо пошук їх виглядає інакше, це не значить, що вони Богові менш цінні.
До речі, нагадайте собі ще й таке: до Бога по справжньому приходять тільки через богоборство.

Духовність не вимірюється формальними ознаками та ритуальною стороною, але внутрішнім станом. Пророки — це люди, обрані Богом, а тому їхні слова релігійними традиціями ідентифікуються як передані Богом, дуже часто — безпосередньо від першої особи (Старий Заповіт, Коран). За відмови визнавати це повертаємось до емпіричних доказів — і навертаємось до атеїзму. Або до описаного суб'єктивізму відбору істини за власною подобою. Функція пророків — нести істину, а не «розуміти» кривду, вказувати правильний шлях — а не толерувати хибний. Несприйняття цитат священних текстів читачами при одночасних розмовах про духовність тільки доводить фіктивність релігійних почуттів сучасних людей, перетворення релігії і духовності на морально-психологічні симулякри. Пародія не може прирівнюватись до богоборства.

Функція пророків — не вказувати правильний шлях,
а
ЙТИ правильним шляхом.
це далеко не одне і те ж.

!!! конкретно!

Ви фундаментально підмінюєте функцію пророків власними інтерпретаціями: «пророк» — «той, хто рече», себто «говорить», «промовляє» до людей відповідно до особливої місії, покладеної на нього Богом — і спрямованої до людей. "Іти" правильним шляхом — задача кожної людини, прикладом «правильності» життя в духовних традиціях є святі, однак святі не є пророками, що, з іншого боку, не спростовує святості пророків (у християнстві).

Це ще питання, хто підмінює.
Що означає «рече», мені відомо.
Питаня не в цьому. Ректи і ВКАЗУВАТИ. Наказ.
НЕ МОЖНА ДО БОГА ПРИЙТИ ЗА НАКАЗОМ.
так не буває.
До Бога прийти можна тільки самому. З власного вибору і потреби.

І ще. Фарисей був дуже правильний, і виконував усі настанови пророків.

«Ректи» значить «говорити». Як у слов'янських мовах, так і в оригіналі на івриті слово етимологічно означає «промовець». Заповіді і вказівки Бога — це абсолютні накази, недотримання яких є проявом людської свободи волі. Свобода волі не анулює імперативності наказів, порушення яких карається як плата за хибне використання свободи волі (вигнання з Едему, Страшний суд). Обвинувачення на адресу фарисеїв з боку християнства — у формалізації суті, а не в самій суті Закону.

«И было слово Господне к Ионе, сыну Амафиину: встань, иди в Ниневию, город великий, и проповедуй в нем, ибо злодеяния его дошли до Меня. И встал Иона, чтобы бежать в Фарсис от лица Господня, и пришел в Иоппию, и нашел корабль, отправлявшийся в Фарсис, отдал плату за провоз и вошел в него, чтобы плыть с ними в Фарсис от лица Господа. Но Господь воздвиг на море крепкий ветер, и сделалась на море великая буря, и корабль готов был разбиться». (Иона 1:1-4)

Святославе, на цьому Вами приведеному прикладі можемо прийти до порозуміння:
Слово Господнє до Іони.
Іона виконує/не виконує слово Господнє до нього(до Іони),
а не віддає накази комусь.
Іона боїться сказати Правду (боїться покарання від сильних цього світу).І тим намагається уникнути поклику Бога.Я цілком не маю що заперечити і можу навести цей же приклад як доведення своєї позиції.

Для мене суть нашої суперечки не в тому хто пророк, а хто святий і що вони мають робти чи говорити.
Суть в тому, що, наскільки я розумію, Ви хочете показати караючого Бога як протиставлення Бога любові. Маючи на увазі, що сучасне розуміння поняття любові «не божественне».
Пригадуєте Л.Фойербаха: людина творить Бога за образом і подобою своєю, чого вартий Бог людини, того варта і сама людина.
В мене складається враження, що ВИ дуже сильно хочете покарати «не духовних», ліберальних, та інших відступників ( і несть їм числа).

А наказ Бога завжди в одну сторону: сторону правди і любові.
Покарання не від Бога. Від брехні і ненависті.
Це просто, як закон тяжіння.

Пророки не віддають наказів від себе, але вказують правильний шлях від імені Бога: як чинили великі пророки Ізраїлю, послані до свого народу із конкретними задачами. Настанови Бога — це накази, а не «пропозиції» чи «поради». Відступники від Його слова карались, у т.ч. безпосередньо через пророків, як убивство трьох тисячів євреїв, які вклонились Золотому тельцю: «И он сказал им: так говорит Господь Бог Израилев: возложите каждый свой меч на бедро свое, пройдите по стану от ворот до ворот и обратно, и убивайте каждый брата своего, каждый друга своего, каждый ближнего своего. И сделали сыны Левиины по слову Моисея...» (Исх. 32:27-28) Якщо на суб'єктивне переконання: «покарання не від Бога», книга Апокаліпсису не може нести сенсу: «Се, гряду скоро, и возмездие Мое со Мною, чтобы воздать каждому по делам его». (Откр. 22:12) Апеляція до тези «людина творить Бога за образом і подобою своєю» в якості застереження при ігноруванні букви і духу священних текстів — тільки підтверджує висновок, що для сучасників людина є абсолютною мірою речей. Принципово та послідовно. Наступні кроки: «толерантні» та «адаптовані» версії Біблії, «плюшевий» Христос, Христос-«лібертаріанець», «Jesus Christ superstar».

Святославе: Ваш вибір карати і бути покараним, і боятися покарання.

Мій вибір: кожне слово, в тім числі і біблію, пропускати через серце.
Кожен має право на свій вибір.
Біблія була давно. ЩО робили люди, несучи біблію, не мені, не Вам розказувати. Я не прихильник відновлення побиття камінням.

Біля Михайлівського собору картина вигнання нечисті з раю:
Хто скаржить перед Господом братів наших?!

Не закидайте мені плюшевого Христа.Ви не знаєте мого життя, і не маєте права його «оплюшувати».
Апеляція до Л.Ф. — не стосується священних текстів, а стосується вас і вашого світогляду.

Хай кине першим камінь той, хто сам без гріха.
Ви, певно, без гріха.

Настанови Бога то моральні імперативи вічні — «давність» стосується тільки людей. Коментарі вище не містять персональних закидів — у своїх реакціях Ви продовжуєте лінію переходу на «особисте», i.e. суб'єктивне.

Ну, якщо настанови Бога вічні, то ви, певно не вживаєте свинини і не їсте мяса із сметаною? Чи будемо виганяти з міста тих, у кого плямки на шкірі?

Святославе, всі наші коментарі суб*єктивні, і ваші також. Незважаючи на те, що проілюстровані «об*єктивними» священними текстами.

Нагадайте собі взаємну анафему східних і західних патріархів, вони теж апелювали до «об*єктивних істин», даних в «об*єктивному» святому письмі. От тільки та обєктивність мала слугувати доведенням їх суб*єктивної правоти.
Дуже велика спокуса — священні тексти, як доведення об*єктивності власної суб*єктивності.

Плямки на шкірі називаються «проказою» і біблія чітко описує метод лікування прокази — і то не вигнання, а тимчасова ізоляція, що після закінчення лікування завершується. І в Біблії написано, хто має займатися лікуванням. То навіть для буквального розуміння однозначно. А Ваша теза про перепускання Біблії через СВОЄ серце з врахуванням СВОГО життя — то насправді і є суб*єктивне перероблення Бога. Ви коли у себе на городі виполюєте (або пересаджуєте) рослини — ви перед тим сильно цікавитесь їх (рослинячим) сприйняттям Вас? Ви просто робите все згідно з ВАШИМ планом, якин невідомий рослинам.

Так, я беру на себе відповідальність свій діалог з Богом вибудовувати СУБЄКТИВНО і самостійно. Не тицяючи на долю, визнаю, що всі мої негаразди в житті були наслідком мого авторитарного характеру, наслідком втечі від відповідальності, наслідком нерозуміння і невміння любити, себто бути покірній Богові.
Бога суб*єктивно переробити неможливо. Визнаваймо свої обмеження.

Моя суперечка з Вами — наскрізь суб*єктивна.І зовсім не про Біблію.Суть її в тому, щоб показати Вам, що Ваші висловлювання мають велику, суттэву і жорстку складову авторитарного характеру, яка періодично виявляється у Ваших коментарях не тільки тут.Ви — людина непересічно розумна, тому вмієте свій авторитаризм приховати «об*єктивними» цитатами та "істинами". А це надзвичайно сильно б*є. Б*є тим більше, що зовнішньо Ви людина вихована і коректна:
«Общая черта всего авторитарного мышления состоит в убеждении, что жизнь определяэтся силами, лежащими вне человека, вне его интересов и желаний./.../В философии это — »предназначение человека", «естественный закон»; в религии — «воля господня»; в этике «долг»; Но для авторитарной личности это всегда высшая внешняя власть, которой можно только подчиняться. Авторитарная личность преклоняется перед прошлым..." Э.Фромм Авторитарная личность//Райгородский Д.Я.Психология личности.Т.Хрестоматия.-Самара, 2002.- С.266.
Буду рада, якщо ми перейдем від цитат до прямої розмови на кшталт «я так думаю», а не «так правильно, бо так написано в біблії».

Говорити про Бога без посилання на Біблію, а тільки на «я думаю» — то воно якось нефрумосно. Негоже якость.

Божественні заповіді — імперативні та авторитарні, оскільки буквально засновані на виключності Бога, Його «авторитеті», не маючи і не потребуючи жодної іншої основи. Цитування пророків і слідування їх вказівкам тому не може і не повинно бути «задано» суб'єктивним, оскільки і без подібної заданості людський фактор вносить долю суб'єктивності у все. Адаптовані (i.e. цензуровані) версії Біблії та «Jesus Christ superstar» виникають на грунті і за ключовим виправданням «пропускати через серце» — один крок відкриває простір для наступних, варіативність яких передбачувана аж до толерантно-постмодернового спростування ідеї "істини" як «гносеологічного авторитаризму». Цитата Еріха Фромма за послідовності аналізу прикладається до всіх принципових людей та віруючих, як і до самих пророків, натякаючи на «гуманність» суб'єктивності — і повторно виводячи фактор однозначних заповідей Бога за дужки дискусії. Послідовне несприйняття злочинів і прагнення їх карати за тезою Еріха Фромма класифікується як «авторитаризм», а тому «авторитарними» в негативному сенсі далі можуть бути визнані будь-яка етика і право взагалі. Слова «я так думаю» в розмовах на теологічні теми позбавлені сенсу, оскільки людина і Бог неспівмірні.

Якщо Ви не сприймаєте злочинів і прагнете їх карати, то так і кажіть. РОБІТЬ і беріть за роблене відповідальність на СЕБЕ, не прикривайтеся Біблією чи іншим текстом.
Думаю, дискусія вичерпана.
Вона може відновитися тільки тоді, коли буде ситуація, яка не вирішується цитатами.

Комент про авторитарний характер стосується Святослава, а не Володимира. Чомусь кинуло вниз.

гадаю, що Ваші відчуття осуду з боку Святослава суб'єктивні і безпідставні. Він констатує факти, до того ж дуже чітко — попри те, що тема надзвичайно складна. Не думаю, що об'єктивна і до того ж безвідносна до особи констатація фактів може бути образливою чи засуджуючою.

це я пані Галині адресувала, але чомусь коментар посунувся нижче…

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте