починати зі зміни системи освіти. І з освіти сьогоднішніх дошкільнят. Бо навіть пропозиція вже і негайно змінити чинну владу, попри нібито раціональність, буде бажанням змінити «все і одразу». Хоча… Можна робити це паралельно — поки міняєш систему освіти, швиденько змінити і владу:)
Особисто я у пропозиції вже і негайно змінити чинну владу не бачу жодної раціональності, навіть нібито. Для цього є встановлені законодавчо строки. І крім того, на кого змінювати? Нема на кого пальцем тикнути.
Це з економічної точки зору. Але є ще політична. І з цього приводу дуже влучно висловилась моя подруга: «Нехай вони нічого не роблять. Нехай вони собі собі сваряться, миряться, отримують зарплату, але НІЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ. Бо коли вони беруться за роботу, стає страшно...»
Щодо системи освіти, на цю тему уже багато говорилося на ВКурсі. Хоча якраз-таки в освітній сфері ми, замість того, щоб одразу перейти до Болонської системи, таки ввели проміжний варіант вітчизняного виробництва. Головне на цьому не зупинитися.
В тому-то й біда, що вони НЕ «не-роблять», вони РОБЛЯТЬ! (я про владу). В тому числі й позбавляють підприємців податкових канікул (про що і Ви пишете) для того, аби утримувати таку-сяку видимість балансу і забезпечити своє перебування при владі.
А щодо освіти — то таки починати треба навіть не з вишів, а з дошкільнят.
біда в тім, що політики, може, й розуміють, що треба робити. але ніхто не наважиться взятися за роботу. бо найважче тримати все під контролем, найважче відповідати за все і не кинути спересердя (в разі першої-ліпшої маленької невдачі) усе з рук. ми ще не навчилися працювати і делегувати повноваження. налагоджена робота однодумців, чітка стратегія і добре продуманий план роботи, реалістичний, а не ідеологічний, «гасловий»… От цього й бракує. І ще одне: все починається знизу, навіть якщо риба й гниє з голови. Бо Яник не може навести порядок у якомусь задрипаному міському ЖЕКу. Це має робити сам начальник.
От, для прикладу, згадаю тижні гуртожитків у Тернопільському педінституті. Були ініціативні студенти, виявив бажання для співпраці комендант — і так гуртожиток оформили та прикрасили, що любо зайти і посидіти. Дали вахетру в руки іграшковий автомат, на голову кептурик — і чистий тобі бандерівець) А тепер уявити, якби ця ідея прийшла в голову ректору? Він би її відкинув. Або не реалізував. Бо це з висоти його посади — дрібниця. А так люди захотіли і зробили.
Нам у такому разі залишається самим робити свій маленький світ і тих, що в нього забігають, позитивними і цікавими та організованими.
Щось я не дуже розумію, про що Ви. Де це Ви бачили, щоб я до Ваших дописів лізла?
Мені від Вашого рейтингу не тепло і не холодно, як і від свого, я про це уже писала.
Мене от що цікавить: якщо Вам, як Ви висловились, «до дупи рейтинг», то чого ж Вас ця ситуація «бісить» (хто би там не був до неї причетний...)?
А от щодо того, візьме мене хтось заміж, чи ні, і чим я все життя займатимусь, то це зовсім не Ваша справа, і не Вам про це судити.
Я, здається, зрозуміла, про що Ви. Подивилася загальний рейтинг. Не знаю, правда, який він у Вас був до цього, але повторюся: я до цього не причетна.
Пишу двічі, бо не люблю, коли на мене спрямовують негатив, та ще й ні за що. Хочете — вірте, ні — Ваша справа.
Коментар видалено за вульгарний випад на адресу іншого дописувача. Надалі всі коментарі, котрі модератори мережі визначатимуть такими, що порушують дух і букву Концепції ВКурсі.ком, містять грубі випади на адресу інших авторів або дискримінують їх — будуть видалятись. Рейтинг порушників етики спілкування за кожний видалений коментар знижуватиметься на одиницю ("-1") в якості штрафної санкції.
Чого бісить? Не люблю, коли якась попсня лізе на мою сторінку. Так є скрізь. Хто має щось проти мене — кажіть в обличчя. Я не люблю позаспинних базарів. Ну і власне тут я буду до тої пори поки а) мене не вижене звідси за поведінку адмін
б) поки мені не набридне
Ваше право.
Тоді, схоже, у Вас є якийсь прихований ворог.
Я не любитель конфліктів (навідміну від Вас).
І Ваша сторінка мені цікава рівно настільки, наскільки Вам — моя.
який мені сенс змінювати свою погану репутацію? Пухнасих усі люблять, а я не шукаю карколомних палаців. Своє відлюбив ще за совітських часів, решта не шукав. Тож сцукою бути в даному випадку мені не завадить. Так простіше коли в тебе не лізуть витирати ноги. Власне все-таки вибач — ти мені просто не подобаєшся нів як жінка, ні як літератор. Можливо це і є основною причиною того, що я в тебе в"ївся.
Важко не викати, коли постійно тицяють «хто ти, і хто я».
Зараз якраз пишу вірш. Не дуже оригінальний, але не «дієслівно-іменниково-прислівниковий».
Я просто хочу сказати: незважаючи на те, що я ненавиджу тебе за «геніабельну птицю» і «людину, яка бачить лише себе», ти даремно вважаєш мене своїм ворогом. Я ціную поради. І якщо мені колись таки пощастить піднятися на вищий рівень, в цьому буде заслуга твоя, а не тих, хто співає мені дифірамби.
Критика стимулює. Жорстка критика — додає сил.
Відкрию секрет. Деякі автори (не назву, не проси) стали відомими завдяки додавання мнов їм чорного піару. Якщо я з тобов спілкуюся, значить я бачу, що ти не безнадійна. Власне упертости тобі і не вистачає, але я бачу наперед, що діло може бути.
Стосовано моєї геніальности. Людина з неадекватною поведінкою сама собі шкодить — як бачиш я особливо не хочу собі висот.
Насправді я лише знаний і не завдяки творчости. А завдяки упертости і діям.
А попсовики не вперше псують настрій. Ненавиджу людський синптом — заздрість. Вчитися треба і мене перепльовувати. Я ж по житті експерементую і читаю багато. здебільшого книги — нет для мене лише є ізолятором мого норову. А так у житті я спокійний. Бо уяви собі як би мені довірили 2-х дітей, якби я був нервово неврівноважений.
Без радикальної реформи економіки Україна не переступить рівень, який переважно обімає сьогодні: промисловий придаток для Заходу та військово-промисловий — для Сходу, в окремих випадках — науково-технічний за інерцією СРСР, потенціал якої швидко вичерпується. Вагоміше питання в тому, чи може існувати пост-індустріальний «Рай» без сировинного «Пекла» та індустріального «Чистилища»? Система економічної нерівності запрограмована самою логікою сучасного світоустрою.
чи може існувати пост-індустріальний «Рай» без сировинного «Пекла» та індустріального «Чистилища»?
Однозначно: не може )
Міжнародний поділ праці дозволив всього лише передислокувати «Пекло» подалі від щасливого цивілізованого «Раю».
Але Україна навіть функцію пекла не може виконувати ефективно. Результати галузевого аналізу видобувної галузі показали, що нам набагато вигідніше КУПУВАТИ вугілля за кордоном (хоча, на мою думку, тут і аналізувати не треба було, варто згадати вік і якість використовуваного обладнання, і все стане зрозуміло...)
Моя думка: щоб отримати щось нове і краще, спершу треба довести до ряду ТЕ, ЩО МАЄМО. І тільки потім вже можна вирішувати, чи прагнути до раю, чи виконувати важку, але потрібну місію пекла.
Присудження «місії» відбувається зі сторони сильнішого, котрий упевнено накидає необхідні йому ролі на слабших партнерів. Відповідно, доволі неоднозначна функція України в геополітичних торгах між наддержавами у XXI ст. — як і те, чи потребує пост-індустріальний «Рай» підйому до власного рівня країн, «які розвиваються» — і не факт, що «розвинуться» без його «схвалення». Спроби незалежного розвитку закінчуються досвідом Ірану. З цього приводу неодноразово висловлювався російський політолог Сергей Кургинян: «Если представить себе, что полтора миллиарда китайцев и миллиард индийцев, взяв барьер модерна, начнут жить как американцы (т.е. иметь коттеджи, 2-3 машины на семью и т.д.), если 2,5 миллиарда людей вольется в модерн – выдержит ли это существующий миропорядок? Согласен ли существующий миропорядок (европейский, американский, любой другой) принять 1,5-2 миллиарда людей на тот же самый образ жизни, которым живет западная цивилизация?»
У цій ситуації я особисто зауважила б три моменти:
1) будь-які процеси в економіці — національній, зарубіжній, глобальній — і не тільки мають циклічний характер. Цю істину чудово усвідомили теперішні наші гіганти світового устрою, але, на жаль, цього все ще не усвідомили ми. У чому полягає усвідомлення? У тому, щоб максимально можливо використовувати спади конкурентів задля мінімізації наслідків спадів власних. Зокрема, ми мали чудову можливість покращити стан речей під час іпотечної кризи у Штатах, якби зреагували раніше (в принципі, якби ВЗАГАЛІ якось зреагували...). Критики можуть сказати, що і наша економіко сильно постраждала від їхньої кризи. Так, постраждала. Тому що ми пливли за течією. Як і завжди. Висновок: наддержави сучасного світу не завжди були і не завжди будуть такими. Вони не є істиною в найвищій інстанції.
2)Більш практичний момент (перший, все-таки, поки що залишається недосяжною теорією). Треба зважати на те, що проблема розвитку актуальна не лише для економік країн третього світу, а й для економік наддержав. Образно кажучи: коли ми дійдемо до рівня коттеджів і 2-3 машин, американці матимуть 2-3 коттеджі і 5-6 машин.
3) Дуже сильно пов’язане з попереднім пунктом, навіть продовжує його. Ключовим завданням, на яке варто звертати увагу українським дипломатам та економістам, є не намагання НАЗДОГНАТИ І ПЕРЕГНАТИ АМЕРИКУ, а ЗРУШИТИСЯ З КРИТИЧНОЇ ТОЧКИ. Ми загрузли у своєму болоті, де час від часу хтось на когось пускає бульки — великі і поменше. І ці наші грязеві бої врешті-решт призведуть до того, що не в нас не залишиться держави — ні хорошої, ні поганої — і, відповідно, економіки — ні хорошої, ні поганої.
Наддержави плинні, Система незмінна. Зміна акцентів з Европи на США або зі США на Европу однак не змінює її суті, являючи собою тактичну оптимізацію — особливо в часі становлення транснаціональних економік, коли дійсні хазяї абстрагуються і від будь-яких державних формацій. У такій схемі державні інституції втрачають автономію і перетворюються на придатки до інтересів транснаціональних корпорацій, тому говорити про виживання в новітніх умовах суто національних економік проблематично. Суть тези Сергея Кургиняна в тому, що ресурси планети обмежені, тоді як еволюційний розвиток Третього світу вимагає їх у такому обсязі, яким «Перший світ» нині не володіє — як і не планує знімати саму систему глобальної нерівності. Відповідно сумнівним за теперішньої ситуації є проект «Україна» в силу його розігрування між великими гравцями для покриття своїх вторинних боргів — викликає запитання дійсне зацікавлення умовно Заходу в поступальному розвитку української економіки, без чого неможливе її адекватне включення у світову систему.
До речі, на днях один наш викладач озвучив одну тезу, яка дуже добре підходить для цього посту. Власне, він говорив про менеджмент на підприємстві, тому повторювати дослівно я не буду, лише зазначу суть.
А суть полягає в тому, що загальний клімат у державі (в нашому випадку) твориться не вищими, а нижчими ланками. Не урядами, а рядовими суб’єктами підприємницької діяльності. Якщо включити мислення, а не йти протореними і вже неродючими стежками.
І коли на рівні окремих підприємств, а потім і масово розвинеться співпраця між країнами світу, то до того часу, поки вона дійде до вищих ешелонів влади («мозкового центру», який творить світову політику), економічні відносини цих країн будуть настільки переплетеними між собою, що жодна наддержава не зможе суттєво повпливати на «неугодного», не повпливавши тим самим на себе і не загнавши власну економіку в кут (не надто глухий, але кут :) ).
Не менш знакова телепрограма за участю культового словенського соціального філософа Славоя Жижека, зокрема в аспекті критики сучасного капіталістичного світу (англійською мовою):
22 коментарі
Це з економічної точки зору. Але є ще політична. І з цього приводу дуже влучно висловилась моя подруга: «Нехай вони нічого не роблять. Нехай вони собі собі сваряться, миряться, отримують зарплату, але НІЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ. Бо коли вони беруться за роботу, стає страшно...»
Щодо системи освіти, на цю тему уже багато говорилося на ВКурсі. Хоча якраз-таки в освітній сфері ми, замість того, щоб одразу перейти до Болонської системи, таки ввели проміжний варіант вітчизняного виробництва. Головне на цьому не зупинитися.
А щодо освіти — то таки починати треба навіть не з вишів, а з дошкільнят.
От, для прикладу, згадаю тижні гуртожитків у Тернопільському педінституті. Були ініціативні студенти, виявив бажання для співпраці комендант — і так гуртожиток оформили та прикрасили, що любо зайти і посидіти. Дали вахетру в руки іграшковий автомат, на голову кептурик — і чистий тобі бандерівець) А тепер уявити, якби ця ідея прийшла в голову ректору? Він би її відкинув. Або не реалізував. Бо це з висоти його посади — дрібниця. А так люди захотіли і зробили.
Нам у такому разі залишається самим робити свій маленький світ і тих, що в нього забігають, позитивними і цікавими та організованими.
Мені від Вашого рейтингу не тепло і не холодно, як і від свого, я про це уже писала.
Мене от що цікавить: якщо Вам, як Ви висловились, «до дупи рейтинг», то чого ж Вас ця ситуація «бісить» (хто би там не був до неї причетний...)?
А от щодо того, візьме мене хтось заміж, чи ні, і чим я все життя займатимусь, то це зовсім не Ваша справа, і не Вам про це судити.
Пишу двічі, бо не люблю, коли на мене спрямовують негатив, та ще й ні за що. Хочете — вірте, ні — Ваша справа.
б) поки мені не набридне
Тоді, схоже, у Вас є якийсь прихований ворог.
Я не любитель конфліктів (навідміну від Вас).
І Ваша сторінка мені цікава рівно настільки, наскільки Вам — моя.
Зараз якраз пишу вірш. Не дуже оригінальний, але не «дієслівно-іменниково-прислівниковий».
Я просто хочу сказати: незважаючи на те, що я ненавиджу тебе за «геніабельну птицю» і «людину, яка бачить лише себе», ти даремно вважаєш мене своїм ворогом. Я ціную поради. І якщо мені колись таки пощастить піднятися на вищий рівень, в цьому буде заслуга твоя, а не тих, хто співає мені дифірамби.
Критика стимулює. Жорстка критика — додає сил.
Стосовано моєї геніальности. Людина з неадекватною поведінкою сама собі шкодить — як бачиш я особливо не хочу собі висот.
Насправді я лише знаний і не завдяки творчости. А завдяки упертости і діям.
А попсовики не вперше псують настрій. Ненавиджу людський синптом — заздрість. Вчитися треба і мене перепльовувати. Я ж по житті експерементую і читаю багато. здебільшого книги — нет для мене лише є ізолятором мого норову. А так у житті я спокійний. Бо уяви собі як би мені довірили 2-х дітей, якби я був нервово неврівноважений.
Однозначно: не може )
Міжнародний поділ праці дозволив всього лише передислокувати «Пекло» подалі від щасливого цивілізованого «Раю».
Але Україна навіть функцію пекла не може виконувати ефективно. Результати галузевого аналізу видобувної галузі показали, що нам набагато вигідніше КУПУВАТИ вугілля за кордоном (хоча, на мою думку, тут і аналізувати не треба було, варто згадати вік і якість використовуваного обладнання, і все стане зрозуміло...)
Моя думка: щоб отримати щось нове і краще, спершу треба довести до ряду ТЕ, ЩО МАЄМО. І тільки потім вже можна вирішувати, чи прагнути до раю, чи виконувати важку, але потрібну місію пекла.
1) будь-які процеси в економіці — національній, зарубіжній, глобальній — і не тільки мають циклічний характер. Цю істину чудово усвідомили теперішні наші гіганти світового устрою, але, на жаль, цього все ще не усвідомили ми. У чому полягає усвідомлення? У тому, щоб максимально можливо використовувати спади конкурентів задля мінімізації наслідків спадів власних. Зокрема, ми мали чудову можливість покращити стан речей під час іпотечної кризи у Штатах, якби зреагували раніше (в принципі, якби ВЗАГАЛІ якось зреагували...). Критики можуть сказати, що і наша економіко сильно постраждала від їхньої кризи. Так, постраждала. Тому що ми пливли за течією. Як і завжди. Висновок: наддержави сучасного світу не завжди були і не завжди будуть такими. Вони не є істиною в найвищій інстанції.
2)Більш практичний момент (перший, все-таки, поки що залишається недосяжною теорією). Треба зважати на те, що проблема розвитку актуальна не лише для економік країн третього світу, а й для економік наддержав. Образно кажучи: коли ми дійдемо до рівня коттеджів і 2-3 машин, американці матимуть 2-3 коттеджі і 5-6 машин.
3) Дуже сильно пов’язане з попереднім пунктом, навіть продовжує його. Ключовим завданням, на яке варто звертати увагу українським дипломатам та економістам, є не намагання НАЗДОГНАТИ І ПЕРЕГНАТИ АМЕРИКУ, а ЗРУШИТИСЯ З КРИТИЧНОЇ ТОЧКИ. Ми загрузли у своєму болоті, де час від часу хтось на когось пускає бульки — великі і поменше. І ці наші грязеві бої врешті-решт призведуть до того, що не в нас не залишиться держави — ні хорошої, ні поганої — і, відповідно, економіки — ні хорошої, ні поганої.
А суть полягає в тому, що загальний клімат у державі (в нашому випадку) твориться не вищими, а нижчими ланками. Не урядами, а рядовими суб’єктами підприємницької діяльності. Якщо включити мислення, а не йти протореними і вже неродючими стежками.
І коли на рівні окремих підприємств, а потім і масово розвинеться співпраця між країнами світу, то до того часу, поки вона дійде до вищих ешелонів влади («мозкового центру», який творить світову політику), економічні відносини цих країн будуть настільки переплетеними між собою, що жодна наддержава не зможе суттєво повпливати на «неугодного», не повпливавши тим самим на себе і не загнавши власну економіку в кут (не надто глухий, але кут :) ).