Пообіцяла...

Пообіцяла, що не відпущу,
У свідки взявши лиш пусту кімнату.
А, ні, ще дощ… Та що йому, дощу...
Нащо йому про нас з тобою знати...
 
Пообіцяла: раз і на віки.
Отак взяла й на вічність замахнулась...
На ці думки, рішучі і стрімкі,
Лиш темрява і тиша відгукнулись...
 
Пообіцяла вперто: не віддам.
Допоки подих і допоки небо.
Щоб врешті-решт повірив цим словам
Байдужий дощ. А більше і не треба…