До речі, якщо не брати до уваги грубі русизми, то практично все написане, якщо відверто задуматись — реальність без перебільшення. У словах «дурників» часом значно більше прямої правди, відвертості, ніж в освічених лицемірів, котрі хизуються чим завгодно, лиш не власним сумлінням. («А тепер наша країна процвітає та розвивається на чолі з іншими державами»).
Звісно, звісно.
«Вирішувати проблеми слід обережно і чітко, щоб не підхопити ненароком іншу.» — ну хто скаже, що неправду дитина написала?
Я Вам навіть більше скажу: оце майбутнє нації може виявитись ще й майбутнім нашої культури! Глибоке осягнення реальності і небанальний політ фантазії — ось наш порятунок!
А після такого:
я приніс тобі всьо своє, у куток поставив
на діван присів коло тебе, ізняв пальто
(вчора сніг пішов, хоч надворі травень — і ми разом подумали «всьо не то»
з нас ніхто не їхав до тайн паризьких
в нас діпломи були з дісципліни «всьо»
ми його носили за спинами — шоби близько
і предмет і об"єкт… бутерброди, томік Басьо
і ще купа такого, шо може хіба насниться
(нас навчили на парах, як розуміти сни)
купа слів, вишиванка, вода з криниці
(розкажи, одягнись, напийся і жди весни)
ми вже довго сиділи на тім дивані
але всьо пропало раптом з кутка кудись
плечі вільні, встаємо, йдемо у ванну
на… я нам всьо? головне — те шо ми знайшлись (с) trill_i_poot
До чого тут, перепрошую, культура? Ніхто культури (у вузькому сенсі слова) у шкільних творах на обрану тему не вбачає — це елементарна грамотність і психологія, а не мистецтво і тим більше не художня творчість. Не змішуйте різні речі. Якщо іде мова про майбутнє нації (sic), то ми ведемо про суспільство та соціальний вимір. Гадаю, краще неграмотно говорити правду, аніж лицемірити з науковими ступенями — що в українському політикумі і суспільстві є явищем звичним. Інтелігенція несе подвійну відповідальність за те, що найчастіше не називає речі своїми іменами.
Я не кажу про культуру у їхніх творах. Я кажу про їхній особистісний «культурний потенціал». Але Ви праві, культуру краще взагалі не чіпати. Вибухонебезпечна тема зараз, як я бачу.
А на якій підставі слід убачати в них культуротворчий потенціал? Відколи культура стала сферою, яку творять маси? Маси не творять культуру, маси в кращому випадку її споживають, частіше — просто миряться з нею, не розуміючи. Не слід думати, що культура твориться колективно всіма, а потім абстрактний «час» щось у ній відбирає, «шліфує», еволюційно вдосконаляє. В діалозі культури з масами є тільки митець і маси, які його здебільшого не розуміють, а тому хіба тільки вдають, наче розуміють.
Вам, пане Святославе, варто було би книгу написати на тему культури і мас. З Вами просто неможливо сперечатися на цю тему. І не-сперечатися теж неможливо. Ще трохи, і я почну чекати на прихід Месії (Митця з великої літери), який врятує Культуру, відібравши Найталановитіших. А бездарні Маси поглине бездонна вогняна прірва.
(Пробачте, якщо моя іронія є недоречною, але насправді цей пост є наскрізь іронічним — від першого слова, написаного мною, і до останнього. Тому будь-які серйозні суперечки видаються мені тут зайвими)
Про місце мас у культурі було сказано давно і не раз багатьма мислителями — немає жодної потреби повторюватись. Ви не розумієте, що не існує «відбору», формального поділу тощо, нагородження медалями чи доган за неуспішність — межа проходить екзистенційно, de facto, і визнання чи невизнання не анулює факту її існування навіть за ілюзії порозуміння. Тому що розуміти можна тільки _будучи_ в значній мірі тим, що розуміється — і не володіючи певним рівном, зрозуміти його «зі сторони» адекватно неможливо.
І тим не менш, Ви постійно наголошуєте саме на цьому відборі і формальному поділі. При цьому образ митця настільки ідеалізується, що під сумнів підпадає навіть можливість його перебування всередині соціуму (фізичного перебування, а не духовного).
Ви не бачите підстав вбачати культурний потенціал у цих учнях, але ж Ви (швидше за все) незнайомі з жодним із них. Ви апріорі сприймаєте їх як натовп, не думаючи про індивідуальність кожного з них. Можливо це Ваш особистий діалог з масами, в якому немає порозуміння, я не знаю, хоча в даному випадку слід говорити швидше про особистий монолог.
Втім, можна припустити, що існує більше площин цього діалогу (чи то пак полілогу), більше приводів до непорозуміння, оскільки кожен митець сприймає дійсність крізь призму власного досвіду, власних уявлень, власних відкриттів. У цьому і полягає унікальність (велич, якщо можна так сказати) генія. Інакше мова йшла би про боротьбу двох мас (одна з яких, безперечно, набагато менша, але від того не перестає бути масою, множиною).
Наголошую на реальному, а не формальному поділі, і ця градація не залежить від суб'єктивних оцінок. Образ митця не ідеалізується — митець є просто тим, хто, як і філософ, але по-іншому проникає в суть речей, узагалі інтуїтивно ставить питання про смисли, шо переважають суто людський вимір. Тому поезія, прикладово, є тією сферою, яка дозволяє людині перетнути межі очевидного, відкрити нові смисли чи ракурси зору на існуюче. Культура трансцендує, як казав Олег Любківський: Тому очевидно, що не всі здатні цей вимір відкривати у собі — а, отже, і для решти. Будь-які інші особисті здібності (в т.ч. інтелектуальні) цього не компенсують: це сфера відчуття, помноженого на здатність його виразити (словами, образами, звуками).
«Сталін послав українців воювати з холостими патронами.» «Наші працівники: педагоги, директор, завуч працюючи з нами, мають уже стільки проблем, що мама дорогая, але вони йдуть далі.»
Посміхнуло :) Як на мене, то нічого страшного в цьому немає, що можна очікувати, якщо люди розмовляють так в побуті?
Та так, це ще не найцікавіше, що може бути. Ось один мій однокласник на контрольній із всесвітньої історії писав про «100 днів Наполеона»: «Наполеон добре влаштувався на острові. Він подружився з аборигенами, вони навчили його будувати хижку, робити інструменти з каміння, дерева і пальмових гілок. Харчувався Наполеон бананами, кокосами, а також рибою, яку ловив у лагуні...» І так далі, там два листка було списано. І нічо, нічо страшного. Коли завуч (вчителька історії) зачитала цей «твір» директору (вчительці зар. літ.), та сказала лише: «М-даа, я й не знала, що Саша так добре знає „Робінзона Крузо“. Треба було йому вищу оцінку ставити...» Таке от, таке от, от таке (с).
«…А це в мене в паспорті не дата видачі, в мене її, мабуть, немає, — це в менепідпис.» — ????????????
"— А фотокартки рівно розрізати?
— Ні, хвилястою." — )))))))) цікаво, хвилястою розрізали?..
"— А це правда, що Табачник казав, що у вас націоналістичний ВУЗ?
— Так. І на посвяті ми п*ємо кров москалів.
— Да????"
Добре, членам приймальної комісії я теж молоко видаватиму )))
Із останніх приколів приймальної комісії.
Пише хлопчик в заяві місце народження: Івано-Франківська область, Ярмолинецька міська рада, село якесь-там. Я його питаю: «Ви що — у міській раді народилися?». На це дитя впевнено каже: «Так написано в паспорті!».
А Ви кажете! Діти в нас грамотні, навіть паспорт відкривали)))
ПС. Найсмішніше, що наступного дня прийшла дівчина з тією самою проблемою. Якась загадкова у них там міська рада…
Загалом щодня повз тебе проходить стільки дебілів, що просто дивуєшся, звідки вони беруться. На жаль, адекватних дітей дуже мало. Про яке майбутнє ми говоримо, шановні?!!!
Населення стрімко деградує — і це процес контрольований. Більше того, слід визнати, що в України немає планів справжнього реформування освіти — все, що відбувається останні два десятиліття, є політикою цілеспрямованого заземлення мас і монополізації дійсних знань як одного із ключових владних ресурсів. При чому не йдеться про тактичні рішення місцевої влади окремо взятої держави — але йдеться про стратегічну світову політику, що на поч. XXI ст. зводиться до згортання реальної масової освіти та її підміни механічними (в т.ч. інтелектуальними) «навиками».
18 коментарів
«Вирішувати проблеми слід обережно і чітко, щоб не підхопити ненароком іншу.» — ну хто скаже, що неправду дитина написала?
Я Вам навіть більше скажу: оце майбутнє нації може виявитись ще й майбутнім нашої культури! Глибоке осягнення реальності і небанальний політ фантазії — ось наш порятунок!
А після такого:
я приніс тобі всьо своє, у куток поставив
на діван присів коло тебе, ізняв пальто
(вчора сніг пішов, хоч надворі травень — і ми разом подумали «всьо не то»
з нас ніхто не їхав до тайн паризьких
в нас діпломи були з дісципліни «всьо»
ми його носили за спинами — шоби близько
і предмет і об"єкт… бутерброди, томік Басьо
і ще купа такого, шо може хіба насниться
(нас навчили на парах, як розуміти сни)
купа слів, вишиванка, вода з криниці
(розкажи, одягнись, напийся і жди весни)
ми вже довго сиділи на тім дивані
але всьо пропало раптом з кутка кудись
плечі вільні, встаємо, йдемо у ванну
на… я нам всьо? головне — те шо ми знайшлись (с) trill_i_poot
так от, після ТАКОГО (див. вище) навіть грубі русизми — нє праблєма!
(Пробачте, якщо моя іронія є недоречною, але насправді цей пост є наскрізь іронічним — від першого слова, написаного мною, і до останнього. Тому будь-які серйозні суперечки видаються мені тут зайвими)
Ви не бачите підстав вбачати культурний потенціал у цих учнях, але ж Ви (швидше за все) незнайомі з жодним із них. Ви апріорі сприймаєте їх як натовп, не думаючи про індивідуальність кожного з них. Можливо це Ваш особистий діалог з масами, в якому немає порозуміння, я не знаю, хоча в даному випадку слід говорити швидше про особистий монолог.
Втім, можна припустити, що існує більше площин цього діалогу (чи то пак полілогу), більше приводів до непорозуміння, оскільки кожен митець сприймає дійсність крізь призму власного досвіду, власних уявлень, власних відкриттів. У цьому і полягає унікальність (велич, якщо можна так сказати) генія. Інакше мова йшла би про боротьбу двох мас (одна з яких, безперечно, набагато менша, але від того не перестає бути масою, множиною).
«Наші працівники: педагоги, директор, завуч працюючи з нами, мають уже стільки проблем, що мама дорогая, але вони йдуть далі.»
Посміхнуло :) Як на мене, то нічого страшного в цьому немає, що можна очікувати, якщо люди розмовляють так в побуті?
А що, якщо 17-18 річні беруться цю проблему вирішувати, то у нас є мабутнє ))).
"— А фотокартки рівно розрізати?
— Ні, хвилястою." — )))))))) цікаво, хвилястою розрізали?..
"— А це правда, що Табачник казав, що у вас націоналістичний ВУЗ?
— Так. І на посвяті ми п*ємо кров москалів.
— Да????"
Добре, членам приймальної комісії я теж молоко видаватиму )))
Пише хлопчик в заяві місце народження: Івано-Франківська область, Ярмолинецька міська рада, село якесь-там. Я його питаю: «Ви що — у міській раді народилися?». На це дитя впевнено каже: «Так написано в паспорті!».
А Ви кажете! Діти в нас грамотні, навіть паспорт відкривали)))
ПС. Найсмішніше, що наступного дня прийшла дівчина з тією самою проблемою. Якась загадкова у них там міська рада…