…...
Читати далі →

А ти ще й досі граєшся людьми.
А я ще й досі не навчилась жити.
І ти, і я – такі, які були,
Куди вже нам у інших щось змінити.

А ти так само зраджуєш собі.
А я так само не прощаю зради.
Із вітряками я вступаю в бій
І програю. А ти за мене радий. ...
Читати далі →

Ніч стирає всі дрібниці
З вулиць і з моїх думок.
Я дізналась таємницю
Вітру, серця і зірок.

Місто, мов на кіноплівці…
В світлі тьмяних ліхтарів
Йду ледь чутно по бруківці
Містом кольорових снів.

Що тобі в ці миті сниться,
Коли ...
Читати далі →

Простір збігається в лінію
Впійманим сонячним променем.
Ритмами серця повільними
Гаснемо з ним і холонемо.

(вільні ми… вільні ми… вільні ми…)

У лабіринті незримому
Граюся з часом у піжмурки.
Всі результати отримані. Читати далі →

Я вигадала тебе.
І голос, і сміх, і очі.
Всьому, що було у нас,
Пояснення лиш одне:
Я вигадала тебе.
Повір мені, я не хочу
Безглуздих німих образ.
Я знала, що все мине.

Ти будеш лише моїм.
Таким, як колись, у мріях
Залишишся ти моїх....
Читати далі →

Пообіцяла, що не відпущу,
У свідки взявши лиш пусту кімнату.
А, ні, ще дощ... Та що йому, дощу...
Нащо йому про нас з тобою знати...
 
Пообіцяла: раз і на віки.
Отак взяла й на вічність замахнулась...
На ці думки, рішучі і стрімкі,
Лиш темрява і тиша відг...
Читати далі →

Не напишем більше траурних промов.
Не зримуєм ці незмінні «дощ» і «ніч».
Долі всі її дарунки віддамо.
Розійдемсь на перехресті врізнобіч…

Можеш лаятись крізь простір і часи.
Проклясти мене, на чому світ стоїть…
Залишай с...
Читати далі →

…...
Читати далі →

.............
Читати далі →

Туман. Неясні обриси будинків.
Туман все перетворює в обман.
Зникає зміст і вартість слів та вчинків.
Туман в житті. Та і життя – туман.

Отак іти по вулиці широкій,
Не розбираючи дороги, внікуди,
Не відчуваючи нічого, тільки спокій,
Не пам’...
Читати далі →