«Можливо» — згода, а не сумнів. Відповіла в унісон запитанню.
В цілому я з Вашими тезами погоджуюсь. Просто я вважаю формування культурної спадщини явищем об’єктивним, подібним до природного відбору. Можливо, це занадто оптимістичний підхід (типу, «якось воно буде»), але це моя думка. Хіба графоманство — породження нашого століття?
Кого заженуть в резервацію (зжеруть) — покаже час. Ви можете вважати примітивною мене, я можу вважати примітивним Вас. Відповідно — ігноруйте мене, а я ігноруватиму Вас. Питання в тому, чи стане комусь із нас від цього краще чи гірше і чи потрібно кролику припинити дихати через саме лишень усвідомлення того, що завтра-післязавтра він стане чиїмось обідом.
Позиція, якої Ви притримувались досі (мовчання та ігнор) — найкраще з того, що можна зробити. Гнівні вигуки «Геть!» та «Ганьба!» лише провокують контрагресію і нову хвилю пустоти і безглуздості, як Ви самі зазначили вище.
«Можливо, для того, щоб узагалі писати — слід бути духовно і розумово зрілим?»
Можливо.
"І чи не несе молодь відповідальність за загибель культури, перетворюючи її на порожню гру чи коловорот банальних емоцій?"
Емоції завжди будуть банальними. Кохання, дружба, ненависть — залишаються, змінюється лише поєднання (гра) слів. Щодо загибелі культури: Ви читаєте Донцову? Мабуть, ні. Ви вважаєте її твори культурою? Не думаю. Культура мертва? Ні. Окрім т. зв. поетів є й Поети, вони творять культуру, а не чернівецька «багєма».
«Хіба «колись» інакшим чином було?»
Згідна, я не зовсім коректно висловилась. Не хочу видавати свою необізнаність, однак з того, що доводилося мені читати з української поезії, я можу виділити: особисте (гра слів на тему кохання-дружби-ненависті), чому віддаю перевагу я, і «суспільно-політичне» — боротьба проти загарбників (в усі часи), заклики боротьби проти загарбників, наслідки вдалої боротьби проти загарбників, наслідки невдалої боротьби проти загарбників. Звідси моя фраза про «нещасну країну». Підкреслюю, це моя особиста класифікація. Двічі підкреслюю, я в цьому питанні не експерт, тому можу тисячу разів помилятися.
«Відколи поезія стала описом реальності чи соціальною терапією?»
А чим для Вас є поезія? Якщо не описом реальності, не соціальною терапією і не коловоротом банальних емоцій? Зрештою, для початку варто визначитись, що саме вважати реальністю…
:) рейтинг — штука не зовсім об’єктивна. і якби це був літературний сайт, рейтинг був би зовсім інший. а тут насправді ніхто серйозно не оцінює. немає нічого проти — то й натискає плюсик, хіба ж кому шкода? :)
мені іноді самій цікаво, хто там мені плюси ставить ))
поетів нема, бо всі поети і т. зв. поети — молодь. а молодь зазвичай пише про особисте, тобто «ні про що». щоб писати вартісне, треба бути духовно і розумово зрілим.
хоча, як на мене, зараз справді нема про що писати. про нещасну країну і голодних дітей? що стосується нещасної країни, мені особисто подобається стиль Ірванця («Балада про вікно», наприклад). але другий "ірванець" буде вже зайвим.
пе. ес. мабуть, трохи дивний коментар, зважаючи на те, що я й сама тут вірші викладаю )) я, однак, себе поетом не вважаю, тому й публікую їх у категорії «особисте». хоча модератори постійно перекидають їх до «культури»…
Невже ж Вам за 5 років ні разу не захотілося здерти податок з якогось «асоба мардатава баригі», втюхати кредит бабульці з пенсією 700 грн, чи то сльозами і соплями вимолити субсидію з держбюджету?.. Стінобетонний у Вас характер, одначе ж…
А це, по суті, значення не має. Я от теж на «фінанси» потирлигала вчитися з волі батьків. Навчаннячко, щоправда, в копіїчку не влітало. І теж ото шось писати пориваюся.
Але при цьому роботу все ж за фахом шукаю. Бо якось мені не дуже хочеться визнавати, шо я ото 5 років своїх у смітник викинула…
1) «доступно» — складних і малознайомих слів (а також «закручених» рим і довгих рядків) не буде, не хвилюйтеся…
2) по собівартості плюс на чай ))
3) варіанта два: 1 — писати доступні вірші олівцями на «откритках»; 2 — вести торгівлю між собою у натуральному вигляді (вірші-откритки, звісно)
4) не гаразд буде, коли купувати почнуть…
в моїх творіннях теж десь є бруківка (раз) і кав'ярня (раз). але на них наголос не ставиться, як у більшості зараз.
я просто хотіла сказати, що люди, які кричать про неповторність і оригінальність, все одно залежать від моди. зараз модно писати про каву і бруківку — от вони і пишуть.
а мені не подобається масове виробництво.
нещодавно взуття собі весняне купувала. все місто обходила. все одне і те ж. кава-бруківка, кава-бруківка, кава-бруківка… ненавиджу моду.
молодці. в усіх містах треба таку акцію провести. бо коли йдеш по парку Шевченка і бачиш інтелігентних дідуся і бабусю, які прогулюються під ручку і лузають насіння під ноги… нонсенс.
Якось одного разу у Луцьку (я тоді вперше відвідала це місто) ми спитали у перехожого, як нам пройти до замку Любарата. Йому виявилося по дорозі, і ми розговорилися. Він питав, у яких містах ми ще побували, що бачили, те та се. А потім спитав, звідки ми. Ми відповіли, що з Чернівців. «Черновцы?!!! Черновцы — такой классный город!!! Эта ващще!!! Я там был!!! Там так афигенна!!! Там столько старых домов! Там ВСЕ! ДОМА! СТАРЫЕ!!! Не, ну Луцк — это так… Тоже красивый, но Черновцы!!! Черновцы — ЭТО БОМБА!!!» ))))))))
Він ще більше говорив, але суть, я думаю, зрозуміла )))
Коли ми з ним попрощалися, першим, що видав мій супутник, було: «Йуххху! Все, завтра їдемо у Чернівці!!!» ))))
цікаво. а я цього року не потрапила туди…
ну, організація бажає кращого, як завжди. з іншого боку, подякуймо хоча б за сам факт проведення фестивалю. зазвичай такі дійства організовуються на чистому ентузіазмі.
а як щодо історичної відповідності? як завжди, лицарі круглого столу билися з вікінгами?..
а мене висловлені тези переконують у тому, що патріотизм для більшості людей поволі перетворюється на фетишизм.
я от, наприклад, вишиванки взагалі не маю. і це зовсім не означає, що я українофоб, просто у шафах батьків я її не знайшла, а моїх доходів — стипендії — трішечки не вистачає на таке дороге сьогодні задоволення. та це не заважає мені читати українську літературу, слухати українську музику, розмовляти українською мовою, любити Україну.
дякую )
власне, моє пояснення теж базувалося на тезисі «так склалося історично» ))
хоча питання стосується не так чергування голосних, як суфіксів і, в, які у слові конЕЙ відсутні… хоча «кінь» так само, як і «дим», «день» і т. д. — іменник чоловічого роду з нульовим закінченням… натомість оте ЕЙ притаманне іменникам жіночого роду з нульовим закінченням — тінЕЙ, болЕЙ.
напрошується висновок: кінь — вона ))))
я думаю, варіант №2. зауважте, ні в одному з дописів не висловлена конкретна пропозиція вирішення проблеми. просто констатація факту плюс нарікання на бездіяльність влади. який з цього може бути результат?
В цілому я з Вашими тезами погоджуюсь. Просто я вважаю формування культурної спадщини явищем об’єктивним, подібним до природного відбору. Можливо, це занадто оптимістичний підхід (типу, «якось воно буде»), але це моя думка. Хіба графоманство — породження нашого століття?
Кого заженуть в резервацію (зжеруть) — покаже час. Ви можете вважати примітивною мене, я можу вважати примітивним Вас. Відповідно — ігноруйте мене, а я ігноруватиму Вас. Питання в тому, чи стане комусь із нас від цього краще чи гірше і чи потрібно кролику припинити дихати через саме лишень усвідомлення того, що завтра-післязавтра він стане чиїмось обідом.
Позиція, якої Ви притримувались досі (мовчання та ігнор) — найкраще з того, що можна зробити. Гнівні вигуки «Геть!» та «Ганьба!» лише провокують контрагресію і нову хвилю пустоти і безглуздості, як Ви самі зазначили вище.
Можливо.
"І чи не несе молодь відповідальність за загибель культури, перетворюючи її на порожню гру чи коловорот банальних емоцій?"
Емоції завжди будуть банальними. Кохання, дружба, ненависть — залишаються, змінюється лише поєднання (гра) слів. Щодо загибелі культури: Ви читаєте Донцову? Мабуть, ні. Ви вважаєте її твори культурою? Не думаю. Культура мертва? Ні. Окрім т. зв. поетів є й Поети, вони творять культуру, а не чернівецька «багєма».
«Хіба «колись» інакшим чином було?»
Згідна, я не зовсім коректно висловилась. Не хочу видавати свою необізнаність, однак з того, що доводилося мені читати з української поезії, я можу виділити: особисте (гра слів на тему кохання-дружби-ненависті), чому віддаю перевагу я, і «суспільно-політичне» — боротьба проти загарбників (в усі часи), заклики боротьби проти загарбників, наслідки вдалої боротьби проти загарбників, наслідки невдалої боротьби проти загарбників. Звідси моя фраза про «нещасну країну». Підкреслюю, це моя особиста класифікація. Двічі підкреслюю, я в цьому питанні не експерт, тому можу тисячу разів помилятися.
«Відколи поезія стала описом реальності чи соціальною терапією?»
А чим для Вас є поезія? Якщо не описом реальності, не соціальною терапією і не коловоротом банальних емоцій? Зрештою, для початку варто визначитись, що саме вважати реальністю…
мені іноді самій цікаво, хто там мені плюси ставить ))
хоча, як на мене, зараз справді нема про що писати. про нещасну країну і голодних дітей? що стосується нещасної країни, мені особисто подобається стиль Ірванця («Балада про вікно», наприклад). але другий "ірванець" буде вже зайвим.
пе. ес. мабуть, трохи дивний коментар, зважаючи на те, що я й сама тут вірші викладаю )) я, однак, себе поетом не вважаю, тому й публікую їх у категорії «особисте». хоча модератори постійно перекидають їх до «культури»…
Але при цьому роботу все ж за фахом шукаю. Бо якось мені не дуже хочеться визнавати, шо я ото 5 років своїх у смітник викинула…
2) по собівартості плюс на чай ))
3) варіанта два: 1 — писати доступні вірші олівцями на «откритках»; 2 — вести торгівлю між собою у натуральному вигляді (вірші-откритки, звісно)
4) не гаразд буде, коли купувати почнуть…
я просто хотіла сказати, що люди, які кричать про неповторність і оригінальність, все одно залежать від моди. зараз модно писати про каву і бруківку — от вони і пишуть.
а мені не подобається масове виробництво.
нещодавно взуття собі весняне купувала. все місто обходила. все одне і те ж. кава-бруківка, кава-бруківка, кава-бруківка… ненавиджу моду.
Він ще більше говорив, але суть, я думаю, зрозуміла )))
Коли ми з ним попрощалися, першим, що видав мій супутник, було: «Йуххху! Все, завтра їдемо у Чернівці!!!» ))))
ну, організація бажає кращого, як завжди. з іншого боку, подякуймо хоча б за сам факт проведення фестивалю. зазвичай такі дійства організовуються на чистому ентузіазмі.
а як щодо історичної відповідності? як завжди, лицарі круглого столу билися з вікінгами?..
я от, наприклад, вишиванки взагалі не маю. і це зовсім не означає, що я українофоб, просто у шафах батьків я її не знайшла, а моїх доходів — стипендії — трішечки не вистачає на таке дороге сьогодні задоволення. та це не заважає мені читати українську літературу, слухати українську музику, розмовляти українською мовою, любити Україну.
власне, моє пояснення теж базувалося на тезисі «так склалося історично» ))
хоча питання стосується не так чергування голосних, як суфіксів і, в, які у слові конЕЙ відсутні… хоча «кінь» так само, як і «дим», «день» і т. д. — іменник чоловічого роду з нульовим закінченням… натомість оте ЕЙ притаманне іменникам жіночого роду з нульовим закінченням — тінЕЙ, болЕЙ.
напрошується висновок: кінь — вона ))))
Виявляється, питання проблемне ))))
шкода так… тре тепер триматися до наступної зустрічі?