«врода і звабливі танцювальні рухи головної героїні»
о-о-о, я й забула про цю… родзинку… особисто мені саме ці «звабливі танцювальні рухи» не давали розслабитись… і ду-у-уже подразнювали мій інтелект… і нервову систему…
не варто Венері танцювати… не варто…
А мені вистава щиро сподобалася. може, через те, що я (як глядач, а не критик) зосереджувалася на перегляді вистави, а не на прискіпливому пошуку різноманітних «швів».
Щодо рівня комедійності, то чого очікувати від цього твору? Це однозначно не комедія, і намагання перетворити його у таку призведе максимум до фарсу. Водночас, гра акторів не дозволяла сумувати, а тим паче, нудьгувати.
Єдиний недолік — помітна «штучність гри». Але це зауваження не лише до львів«ян. Моїм серцем цілком і повністю володіє театр-студія „Голос“, після них я всім готова кричати „Не вірю!“
я теж звертаю увагу на руки, пальці.
якими мають бути? доглянутими. я, звісно, не маю на увазі професійний манікюр з поліруванням, прозорим лаком, і руки, балувані кремом.
але недбало обрізані нігті, а надто, якщо вони не зовсім чисті, на мене справляють дуже неприємне враження.
Спробувати можна. Але є дуже великий ризик наштовхнутися на ту саму ворожість і несприйняття.
Взагалі, такі розмови краще вести до настання у дитини підліткового віку. У 8-9-10 років, коли і тема не така актуальна, і батьки ще користуються беззаперечним авторитетом, усе почуте краще сприймається і закарбовується в пам’яті. Тоді як підліток може пропустити все повз вуха, або почне шукати поради у людей з «більш прогресивними поглядами».
P.S. Звісно, такий підхід можливий у тому випадку, якщо дитина в принципі «читаюча», а не лише сидить перед монітором ))
Хоча, якщо дуже зацікавиться, то, може, і книжкою не погребує )))))
Проблема в тому, що зазвичай підлітки вороже сприймають намагання батьків поговорити на цю тему. Можливо, це помилка з боку старших, можливо, треба якось по-особливому вміти зав’язати розмову… Але ж не всі батьки мають педагогічну освіту, тому діють відповідно до свого розуміння і своїх можливостей.
Зі мною такі розмови не велися, зате вдома було багато відповідної літератури, якісної, науково-публіцистичної. І я вважаю, що це найкращий вихід — дати можливість дитині самостійно розібратися у тому, що її цікавить, але прослідкувати за тим, щоб черпала свої знання не з сумнівних інтернет-сайтів, брошурок і телебачення, а з нормальних, якісних джерел.
У мене у свій час був вибір: вчитися на економі, чи на філфаці (поступила і туди, і туди на денний, тож тре було обирати...) Радили журналістику. Мовляв, економістів зараз о-го-го, роботи їм нема, а журналіст — професія перспективна…
Обрала економ, бо у глибині душі розуміла: до журналістики не маю хисту. Саме до ЖУРНАЛІСТИКИ, а не до НАПИСАННЯ СТАТЕЙ.
Бо, на мою думку, є суттєва різниця між тим, коли ти пишеш політичні чи економічні огляди, такі собі думки з приводу, і тим, коли треба грамотно взяти інтерв’ю, «рознюхати» сенсацію, передати ситуацію «з перших уст» і тому подібне. Для цього потрібен талант і, звісно, фундаментальна підготовка.
ми, звісно, можемо чекати і просити Володимира повернутися… питання в тому, чи прочитає він те, що ми тут пишемо. припускаю, що на цьму сайті його нічого не тримає. і, в більшості, не цікавить.
Гм… Я, звичайно, не великий спец у літературі… Але з того, що я дізналася за останній місяць від провідних літературознавців і критиків, можу зробити висновок:
цей сонет заслуговує бути внесеним збірки найкращої поезії останнього тисячоліття. Він шедевральний… )))))
Не видалять (Я пробувала. Сама, причому...) Детальніше —
Окрім того:
«Ротація дописувачів є справою природною: хтось завжди обирає шлях піти з різних причин, так само як інші обирають шлях доєднатись. Це життя як воно є, і у світі віртуальному стосунки між людьми складаються так само, як і у світі дійсному. Шкода, що деякі люди йдуть під тиском обставин або інших людей — але ще більше шкода, коли люди обирають шлях відступу замість шляху боротьби. Ким би хто не був — свої думки та ідеали потрібно захищати, інакше вони будуть відкинуті, проігноровані або спотворені. Щонайменше — не зважати на критику, якщо вона видається недостойною.»
Важко не викати, коли постійно тицяють «хто ти, і хто я».
Зараз якраз пишу вірш. Не дуже оригінальний, але не «дієслівно-іменниково-прислівниковий».
Я просто хочу сказати: незважаючи на те, що я ненавиджу тебе за «геніабельну птицю» і «людину, яка бачить лише себе», ти даремно вважаєш мене своїм ворогом. Я ціную поради. І якщо мені колись таки пощастить піднятися на вищий рівень, в цьому буде заслуга твоя, а не тих, хто співає мені дифірамби.
Критика стимулює. Жорстка критика — додає сил.
Так хочеться щось написати, а слів ніяк підібрати не можу…
Дуже… («гарно» — неточно… «сильно» — беззмістовно… «майстерно» — пафосно...) Є таке означення — «проникновенно»… Коли прочитане лишається всередині. Комом у горлі.
Ваше право.
Тоді, схоже, у Вас є якийсь прихований ворог.
Я не любитель конфліктів (навідміну від Вас).
І Ваша сторінка мені цікава рівно настільки, наскільки Вам — моя.
Я, здається, зрозуміла, про що Ви. Подивилася загальний рейтинг. Не знаю, правда, який він у Вас був до цього, але повторюся: я до цього не причетна.
Пишу двічі, бо не люблю, коли на мене спрямовують негатив, та ще й ні за що. Хочете — вірте, ні — Ваша справа.
Щось я не дуже розумію, про що Ви. Де це Ви бачили, щоб я до Ваших дописів лізла?
Мені від Вашого рейтингу не тепло і не холодно, як і від свого, я про це уже писала.
Мене от що цікавить: якщо Вам, як Ви висловились, «до дупи рейтинг», то чого ж Вас ця ситуація «бісить» (хто би там не був до неї причетний...)?
А от щодо того, візьме мене хтось заміж, чи ні, і чим я все життя займатимусь, то це зовсім не Ваша справа, і не Вам про це судити.
о-о-о, я й забула про цю… родзинку… особисто мені саме ці «звабливі танцювальні рухи» не давали розслабитись… і ду-у-уже подразнювали мій інтелект… і нервову систему…
не варто Венері танцювати… не варто…
Щодо рівня комедійності, то чого очікувати від цього твору? Це однозначно не комедія, і намагання перетворити його у таку призведе максимум до фарсу. Водночас, гра акторів не дозволяла сумувати, а тим паче, нудьгувати.
Єдиний недолік — помітна «штучність гри». Але це зауваження не лише до львів«ян. Моїм серцем цілком і повністю володіє театр-студія „Голос“, після них я всім готова кричати „Не вірю!“
якими мають бути? доглянутими. я, звісно, не маю на увазі професійний манікюр з поліруванням, прозорим лаком, і руки, балувані кремом.
але недбало обрізані нігті, а надто, якщо вони не зовсім чисті, на мене справляють дуже неприємне враження.
Взагалі, такі розмови краще вести до настання у дитини підліткового віку. У 8-9-10 років, коли і тема не така актуальна, і батьки ще користуються беззаперечним авторитетом, усе почуте краще сприймається і закарбовується в пам’яті. Тоді як підліток може пропустити все повз вуха, або почне шукати поради у людей з «більш прогресивними поглядами».
Хоча, якщо дуже зацікавиться, то, може, і книжкою не погребує )))))
Зі мною такі розмови не велися, зате вдома було багато відповідної літератури, якісної, науково-публіцистичної. І я вважаю, що це найкращий вихід — дати можливість дитині самостійно розібратися у тому, що її цікавить, але прослідкувати за тим, щоб черпала свої знання не з сумнівних інтернет-сайтів, брошурок і телебачення, а з нормальних, якісних джерел.
Обрала економ, бо у глибині душі розуміла: до журналістики не маю хисту. Саме до ЖУРНАЛІСТИКИ, а не до НАПИСАННЯ СТАТЕЙ.
Бо, на мою думку, є суттєва різниця між тим, коли ти пишеш політичні чи економічні огляди, такі собі думки з приводу, і тим, коли треба грамотно взяти інтерв’ю, «рознюхати» сенсацію, передати ситуацію «з перших уст» і тому подібне. Для цього потрібен талант і, звісно, фундаментальна підготовка.
цей сонет заслуговує бути внесеним збірки найкращої поезії останнього тисячоліття. Він шедевральний… )))))
Окрім того:
«Ротація дописувачів є справою природною: хтось завжди обирає шлях піти з різних причин, так само як інші обирають шлях доєднатись. Це життя як воно є, і у світі віртуальному стосунки між людьми складаються так само, як і у світі дійсному. Шкода, що деякі люди йдуть під тиском обставин або інших людей — але ще більше шкода, коли люди обирають шлях відступу замість шляху боротьби. Ким би хто не був — свої думки та ідеали потрібно захищати, інакше вони будуть відкинуті, проігноровані або спотворені. Щонайменше — не зважати на критику, якщо вона видається недостойною.»
Зараз якраз пишу вірш. Не дуже оригінальний, але не «дієслівно-іменниково-прислівниковий».
Я просто хочу сказати: незважаючи на те, що я ненавиджу тебе за «геніабельну птицю» і «людину, яка бачить лише себе», ти даремно вважаєш мене своїм ворогом. Я ціную поради. І якщо мені колись таки пощастить піднятися на вищий рівень, в цьому буде заслуга твоя, а не тих, хто співає мені дифірамби.
Критика стимулює. Жорстка критика — додає сил.
Дуже… («гарно» — неточно… «сильно» — беззмістовно… «майстерно» — пафосно...) Є таке означення — «проникновенно»… Коли прочитане лишається всередині. Комом у горлі.
Тоді, схоже, у Вас є якийсь прихований ворог.
Я не любитель конфліктів (навідміну від Вас).
І Ваша сторінка мені цікава рівно настільки, наскільки Вам — моя.
Пишу двічі, бо не люблю, коли на мене спрямовують негатив, та ще й ні за що. Хочете — вірте, ні — Ваша справа.
Мені від Вашого рейтингу не тепло і не холодно, як і від свого, я про це уже писала.
Мене от що цікавить: якщо Вам, як Ви висловились, «до дупи рейтинг», то чого ж Вас ця ситуація «бісить» (хто би там не був до неї причетний...)?
А от щодо того, візьме мене хтось заміж, чи ні, і чим я все життя займатимусь, то це зовсім не Ваша справа, і не Вам про це судити.