У цій ситуації я особисто зауважила б три моменти:
1) будь-які процеси в економіці — національній, зарубіжній, глобальній — і не тільки мають циклічний характер. Цю істину чудово усвідомили теперішні наші гіганти світового устрою, але, на жаль, цього все ще не усвідомили ми. У чому полягає усвідомлення? У тому, щоб максимально можливо використовувати спади конкурентів задля мінімізації наслідків спадів власних. Зокрема, ми мали чудову можливість покращити стан речей під час іпотечної кризи у Штатах, якби зреагували раніше (в принципі, якби ВЗАГАЛІ якось зреагували...). Критики можуть сказати, що і наша економіко сильно постраждала від їхньої кризи. Так, постраждала. Тому що ми пливли за течією. Як і завжди. Висновок: наддержави сучасного світу не завжди були і не завжди будуть такими. Вони не є істиною в найвищій інстанції.
2)Більш практичний момент (перший, все-таки, поки що залишається недосяжною теорією). Треба зважати на те, що проблема розвитку актуальна не лише для економік країн третього світу, а й для економік наддержав. Образно кажучи: коли ми дійдемо до рівня коттеджів і 2-3 машин, американці матимуть 2-3 коттеджі і 5-6 машин.
3) Дуже сильно пов’язане з попереднім пунктом, навіть продовжує його. Ключовим завданням, на яке варто звертати увагу українським дипломатам та економістам, є не намагання НАЗДОГНАТИ І ПЕРЕГНАТИ АМЕРИКУ, а ЗРУШИТИСЯ З КРИТИЧНОЇ ТОЧКИ. Ми загрузли у своєму болоті, де час від часу хтось на когось пускає бульки — великі і поменше. І ці наші грязеві бої врешті-решт призведуть до того, що не в нас не залишиться держави — ні хорошої, ні поганої — і, відповідно, економіки — ні хорошої, ні поганої.
«Самотність і відречення становлять дійсну ціну свободи»
Я би сказала по-іншому: самотність і відречення становлять дійсну ціну ПРАГНЕННЯ до свободи.
Тому що, коли людина є вільною, вона є вільною не лише від системи, умовностей, загальноприйнятих норм, вона є вільною і від ПОТРЕБИ в системі, умовностях, нормах…
А якщо я вилучила себе із системи (в прямому чи переносному значенні — не важливо) і почуваю внаслідок цього певний дискомфорт, який називають самотністю, то це означає, що зв’язок між мною і даною системою ще існує, і це означає, що я не маю свободи…
жахливо. просто жахливо.
мені дійсно страшно іти в лікарню. особливо після того, як я поспостерігала за своїми колишніми однокласниками. одна мала поступати на філфак (зарубіжна література). готувалася, на курси ходила. за тиждень до початку вступної кампанії передумала і пішла у медуніверситет. бо «вчитель — то не професія». інший хотів бути істориком. історія схожа… пішов у мед. на щастя, через півроку вигнали…
і скільки ж їх є, таких-от лікарів… страшно…
але ж які докори сумління бувають: «ех, тут би краще отак-от...»
ну, зазвичай я те «краще отак-от» трохи видозмінене використовую вже в іншому вірші ))
Перший відгук на цей вірш отримала від подруги, за сумісництвом — одногрупниці. І подумала, що той її коментар додасть особливого шарму моєму творінню. Отже:
«Знаєш, а цей вірш частково про процес написання наших магістерських:
«Сплутаність свідомості – хаос.
Відчай у повітрі повис.»
А шо, нє?
»Знаки запитання – у пошук.
Google безпорадно притих.
Надто неможливого прошу –"
Так і було!!!
«Всоте перечитую – з болем –
З кавою, з плачем – впереміш –
Зірваними зв’язками – кволо –»
Теж правда! Ти думаєш, як я читаю весь той брєд самашедшого, шо харківські науковці пишуть????
«Надто неможливого… Книга
Ради не дає й поготів…»
Не дає, бо в якій книзі таке знайдеш? Нема таких книжок… Лиш статті в журналах… Тупі статті тупих людей…
«Світ перед очима, як дзиґа:
Тисячі мільярдів кругів…»
Це вже перед тим як натиснути на збереження і вимкнути комп. Отак."
))))) Отак.
)) це один з перших віршів, написаних мною від першої особи. тому тут і справді забагато «я», «ти». такий собі крик відчаю «Я Є!!!»
але в мене є одна примха (не знаю, наскільки вона хороша чи погана...): ніколи не змінювати написане після того, як поставила вкінці дату ))) припечатала — і все. сама не раз поривалася виправити — і не можу ))
В питанні деградації треба розрізняти поняття села як форми адміністративного устрою і села як спільноти людей.
Коли ми говоримо про занедбаність, невідповідальність влади, жахливий стан інфраструктури, то це проблеми села як адміністративної одиниці. І щодо цього я цілковито погоджуюся з паном Романом.
Не можу погодитися з думкою, що деградують люди. Коли так, то варто говорити про людей взагалі, а не лише про сільських мешканців.
Неодноразово чула розповіді вчителів, які працювали у міських школах, а потім перевелися на роботу в село. Їхні висновки однозначні: в селах діти і молодь мають вищу культуру спілкування, ніж у містах. І під культурою спілкування я маю на увазі не чистоту мови, вимови і тому подібне, а такі риси як повага, ввічливість, слухняність тощо.
Щодо шкідливих звичок, то тут треба пам’ятати про дуже вагомий обмежувач — «всі і все про всіх знають». У такій ситуації, хочеш — не хочеш, будеш обережнішим, і можливостей буде менше, і наслідки відчутніші. А у вишиванках і в місті не багатьох побачиш…
Та й невігласами вихідців з села я би не називала. Хіба мало їх навчається у ВУЗах, займають високі або й керівні посади в державних установах, в бізнесі?..
На завершення хочу сказати: я, як міська жителька, яка переїхала до села у вже свідомому віці, багато чого так і не зуміла сприйняти, зрозуміти, і, напевне, вже й не зможу. Але я також бачила різні села, і вони справді РІЗНІ. Тому так однозначно про деградацію села я би говорила…
чи може існувати пост-індустріальний «Рай» без сировинного «Пекла» та індустріального «Чистилища»?
Однозначно: не може )
Міжнародний поділ праці дозволив всього лише передислокувати «Пекло» подалі від щасливого цивілізованого «Раю».
Але Україна навіть функцію пекла не може виконувати ефективно. Результати галузевого аналізу видобувної галузі показали, що нам набагато вигідніше КУПУВАТИ вугілля за кордоном (хоча, на мою думку, тут і аналізувати не треба було, варто згадати вік і якість використовуваного обладнання, і все стане зрозуміло...)
Моя думка: щоб отримати щось нове і краще, спершу треба довести до ряду ТЕ, ЩО МАЄМО. І тільки потім вже можна вирішувати, чи прагнути до раю, чи виконувати важку, але потрібну місію пекла.
дякую)
так, справді, він чи не єдиний у мене, написаний в такому стилі 0
як я вже писала вище, він для мене є насамперед легким. хотілося чогось ненав’язливого, повітряного, щоб не мучитись, не задумуватись над проблемами… ))
продовжуючи тему правопису ))) хочу наголосити — для того, щоб не отримувати мінуси, розбавляйте деякі слова крапочками, як ото зробив пан Ярослав у слові гі… но ))))
а щодо Ваших героїв, то їхній сон — те саме г...., як і в тому анекдоті. тобто, наїлися і лишилися ні з чим. точніше, взагалі не лишилися…
і, коли вже у вас тут такі розшаркування, додам ще й від себе — не беріть до серця/голови/нирок/вписати потрібне. )
перепрошую, а іспит з російської мови дитина здавала?
пояснюю: ці дивні росіяни після букв Ж, Ш зазвичай пишуть И, а не Ы (мабуть, щоб нас, недалеких українців, заплутати)
та й у слово «затерятся» чогось м’який знак тулять…
одним словом, не забивайте собі голову дурницями — складайте іспит українською.
1) будь-які процеси в економіці — національній, зарубіжній, глобальній — і не тільки мають циклічний характер. Цю істину чудово усвідомили теперішні наші гіганти світового устрою, але, на жаль, цього все ще не усвідомили ми. У чому полягає усвідомлення? У тому, щоб максимально можливо використовувати спади конкурентів задля мінімізації наслідків спадів власних. Зокрема, ми мали чудову можливість покращити стан речей під час іпотечної кризи у Штатах, якби зреагували раніше (в принципі, якби ВЗАГАЛІ якось зреагували...). Критики можуть сказати, що і наша економіко сильно постраждала від їхньої кризи. Так, постраждала. Тому що ми пливли за течією. Як і завжди. Висновок: наддержави сучасного світу не завжди були і не завжди будуть такими. Вони не є істиною в найвищій інстанції.
2)Більш практичний момент (перший, все-таки, поки що залишається недосяжною теорією). Треба зважати на те, що проблема розвитку актуальна не лише для економік країн третього світу, а й для економік наддержав. Образно кажучи: коли ми дійдемо до рівня коттеджів і 2-3 машин, американці матимуть 2-3 коттеджі і 5-6 машин.
3) Дуже сильно пов’язане з попереднім пунктом, навіть продовжує його. Ключовим завданням, на яке варто звертати увагу українським дипломатам та економістам, є не намагання НАЗДОГНАТИ І ПЕРЕГНАТИ АМЕРИКУ, а ЗРУШИТИСЯ З КРИТИЧНОЇ ТОЧКИ. Ми загрузли у своєму болоті, де час від часу хтось на когось пускає бульки — великі і поменше. І ці наші грязеві бої врешті-решт призведуть до того, що не в нас не залишиться держави — ні хорошої, ні поганої — і, відповідно, економіки — ні хорошої, ні поганої.
Я би сказала по-іншому: самотність і відречення становлять дійсну ціну ПРАГНЕННЯ до свободи.
Тому що, коли людина є вільною, вона є вільною не лише від системи, умовностей, загальноприйнятих норм, вона є вільною і від ПОТРЕБИ в системі, умовностях, нормах…
А якщо я вилучила себе із системи (в прямому чи переносному значенні — не важливо) і почуваю внаслідок цього певний дискомфорт, який називають самотністю, то це означає, що зв’язок між мною і даною системою ще існує, і це означає, що я не маю свободи…
мені дійсно страшно іти в лікарню. особливо після того, як я поспостерігала за своїми колишніми однокласниками. одна мала поступати на філфак (зарубіжна література). готувалася, на курси ходила. за тиждень до початку вступної кампанії передумала і пішла у медуніверситет. бо «вчитель — то не професія». інший хотів бути істориком. історія схожа… пішов у мед. на щастя, через півроку вигнали…
і скільки ж їх є, таких-от лікарів… страшно…
ну, зазвичай я те «краще отак-от» трохи видозмінене використовую вже в іншому вірші ))
«Знаєш, а цей вірш частково про процес написання наших магістерських:
«Сплутаність свідомості – хаос.
Відчай у повітрі повис.»
А шо, нє?
»Знаки запитання – у пошук.
Google безпорадно притих.
Надто неможливого прошу –"
Так і було!!!
«Всоте перечитую – з болем –
З кавою, з плачем – впереміш –
Зірваними зв’язками – кволо –»
Теж правда! Ти думаєш, як я читаю весь той брєд самашедшого, шо харківські науковці пишуть????
«Надто неможливого… Книга
Ради не дає й поготів…»
Не дає, бо в якій книзі таке знайдеш? Нема таких книжок… Лиш статті в журналах… Тупі статті тупих людей…
«Світ перед очима, як дзиґа:
Тисячі мільярдів кругів…»
Це вже перед тим як натиснути на збереження і вимкнути комп. Отак."
))))) Отак.
але в мене є одна примха (не знаю, наскільки вона хороша чи погана...): ніколи не змінювати написане після того, як поставила вкінці дату ))) припечатала — і все. сама не раз поривалася виправити — і не можу ))
Коли ми говоримо про занедбаність, невідповідальність влади, жахливий стан інфраструктури, то це проблеми села як адміністративної одиниці. І щодо цього я цілковито погоджуюся з паном Романом.
Не можу погодитися з думкою, що деградують люди. Коли так, то варто говорити про людей взагалі, а не лише про сільських мешканців.
Неодноразово чула розповіді вчителів, які працювали у міських школах, а потім перевелися на роботу в село. Їхні висновки однозначні: в селах діти і молодь мають вищу культуру спілкування, ніж у містах. І під культурою спілкування я маю на увазі не чистоту мови, вимови і тому подібне, а такі риси як повага, ввічливість, слухняність тощо.
Щодо шкідливих звичок, то тут треба пам’ятати про дуже вагомий обмежувач — «всі і все про всіх знають». У такій ситуації, хочеш — не хочеш, будеш обережнішим, і можливостей буде менше, і наслідки відчутніші. А у вишиванках і в місті не багатьох побачиш…
Та й невігласами вихідців з села я би не називала. Хіба мало їх навчається у ВУЗах, займають високі або й керівні посади в державних установах, в бізнесі?..
На завершення хочу сказати: я, як міська жителька, яка переїхала до села у вже свідомому віці, багато чого так і не зуміла сприйняти, зрозуміти, і, напевне, вже й не зможу. Але я також бачила різні села, і вони справді РІЗНІ. Тому так однозначно про деградацію села я би говорила…
Однозначно: не може )
Міжнародний поділ праці дозволив всього лише передислокувати «Пекло» подалі від щасливого цивілізованого «Раю».
Але Україна навіть функцію пекла не може виконувати ефективно. Результати галузевого аналізу видобувної галузі показали, що нам набагато вигідніше КУПУВАТИ вугілля за кордоном (хоча, на мою думку, тут і аналізувати не треба було, варто згадати вік і якість використовуваного обладнання, і все стане зрозуміло...)
Моя думка: щоб отримати щось нове і краще, спершу треба довести до ряду ТЕ, ЩО МАЄМО. І тільки потім вже можна вирішувати, чи прагнути до раю, чи виконувати важку, але потрібну місію пекла.
так, справді, він чи не єдиний у мене, написаний в такому стилі 0
як я вже писала вище, він для мене є насамперед легким. хотілося чогось ненав’язливого, повітряного, щоб не мучитись, не задумуватись над проблемами… ))
а чим близько? стояли вночі попід вікнами коханої? ))
почитайте, тут досить цікава дискусія на цю тему.
у нього такий багатообіцяючий погляд… ))))))))
та я ж навпаки за Вас переживаю ))))
бо мінус — то ще таке, а можуть же ще й коментар видалити, коли щось не так! ))
а щодо Ваших героїв, то їхній сон — те саме г...., як і в тому анекдоті. тобто, наїлися і лишилися ні з чим. точніше, взагалі не лишилися…
і, коли вже у вас тут такі розшаркування, додам ще й від себе — не беріть до серця/голови/нирок/вписати потрібне. )
пояснюю: ці дивні росіяни після букв Ж, Ш зазвичай пишуть И, а не Ы (мабуть, щоб нас, недалеких українців, заплутати)
та й у слово «затерятся» чогось м’який знак тулять…
одним словом, не забивайте собі голову дурницями — складайте іспит українською.