Ірина Голуб

А в мене проблема не в кількості, а в якості… Тобто, я не кажу, що немає якісних книжок, але раніше книга всмоктувалась у свідомість якось цілісно, від початку до кінця, я би сказала — «сюжетно», а зараз для мене цікавість книги визначається кількістю наявних у ній цікавих фраз, окремих думок, висловів… Таке враження, що всі сюжетні лінії дублюють одна одну, ще на початку книги можна вже з більшою чи меншою точністю сказати, що буде в кінці…
Трохи тонізує сучасна українська проза, де, зазвичай, сюжету «днем с огнем» не знайдеш ))))

Знаєте, пане Тодаре, якби всі робили «стільки» (!) помилок в українській мові, скільки робите Ви, не було би у нас в країні мовної проблеми… Тут люди і все життя українською розмовляти можуть, а висловлюються в десятки разів гірше за Вас. Причому, як на письмі, так і в живому спілкуванні…
Ви «намагаєтеся лише кілька місяців», а у нас деякі викладачі вже по 10-20 років живуть в Україні, а лекції ведуть так, ніби вперше українське слово сказати спробували…

… Найнижчу фазу економічного циклу — фазу депресії — характеризує формування умов для пожвавлення ділових відносин і поступове відновлення розірваних господарських зв’язків… )))))
Згадалося раптом )))
Це я, власне, до того, що навіть економічна теорія підтверджує обгрунтованість святкування нового року взимку ))))))
Але я погоджуюся з паном Тодаром: головне відчуття свята — в душі.

А мені здається, якщо перенести новий рік на весну, то розірвуться останні асоціації і спогади… А пухнастий сніг за вікном? А морозне повітря? А погратися в сніжки, імітуючи салют )))) Так, цього і зимою іноді не вистачає, але завжди жевріє надія, що вже цього року 31 грудня точно сніг випаде! )

Ви щаслива людина, Тодаре. Я Вас не знаю, але я впевнена, що це саме так. Чому? Та тому, що Ви не мучаєтесь тим, що казатимуть інші, як відреагує суспільство, а шукаєте відповіді в собі. А це — найперша ознака внутрішньої гармонії і щастя.
Хотілося би, щоб і моя сім’я завжди так сприймала те, що відбувається у моєму житті… ))

«Якщо є любов — можна все.
Навіть з'їсти мандаринку))))» — істина в кількох словах )))
А якщо любові нема, навіть маленьку мандаринку вважатимуть твоїм смертним гріхом… )

Оксана Забужко якось сказала, що першу половину свого життя вона писала вірші, а другу — спостерігала, як вони збуваються.
Сьогодні подивилася відео — «Знищено межу між реальністю і віртуальністю. Коментар Святослава Вишинського», де Святослав каже про випадок, коли людина вмирає в реальному часі, а у віртуальному її профіль продовжує існувати… До рядків:
Зайдеш на сторінку вранці
(Акаунт іще не вмер).
І очі на аватарці
Спитають: «Хто я тепер?..»

))) а я вважала цю фразу геть такою затертою і банально-наївною ))

«Парадокс – прагнути почуттів, пам’ятаючи попередні.»
Браво. Запишу в цитатник.

))))))))))))))))
особисто мене ви обеззброюєте своїми коментами ))))
захотіла би посваритися з вами — не змогла б… ))

навіть назви схоже виглядають: «Прокинутись...» і «Шукаєш...» )))

так цікаво, в мене є вірш, дуже схожий за звучанням. На перший погляд розміри здаються однаковими, у моєму тільки на одну стопу більше:

Ти бачиш
Себе і його у своєму безсонні.
Ти плачеш.
Та тільки не знають про це посторонні.
Ти вмієш
Заплакати так, щоб не плакали очі.
Ти мрієш.
Ті мрії — це все, що рятує від ночі.

)))
Гарний вірш. Ще й таким рідним здається :)

а пташиний грип? а свинячий грип? усе це — чітко продумана диверсія. бо що ж ми, українці, споживаємо на сніданок, обід і вечерю? сало! а в кого фінансові можливості скромніші — курочкою ласують… «Таке от, таке от, от таке.» (с)

а чого ж страшно? тут сумно має бути. яка драма! це ж ми звикли одну тему мусолити: красуня і чудовисько, людина і вампір, людина і вервольф… а вовчиць хто подумає?.. чи, може, вервольфу варто поєднати свою долю з двома… е-е-е… самицями? сьогодні в ліжко, завтра — під кущ )))))

ЙОГО ім’я згадувати намарно — гріх!)) (пробачте мене всі, істинно віруючі, за цей пост і всі коментарі до нього...)

Більшість ідолів серед собі подібних і створюються. Я б навіть сказала, що дуже скоро не залишиться у людей жодного ідола собі-не-подібного — ні Бога, ні Аллаха, ні Єгови…
Сучасні ідоли — актори, співаки, політики, спортсмени…

)))))) от же ж умієте ви урочистіть моменту до плінтуса спустити ))))
Кобіта, ніби, не постраждала. Ба, навіть ноги свої заМОРОЧені вже намилила кудись за тридев'ять земель )))

трохи з помилками написала ))
… з картатою українською російська не зрівняється. )

… якщо подивитись на Росію, то там російська мова є абсолютно одноваріантною, хоч ти в глуху дєрєвню піди, хоч в місто, хоч на Сибір…

Отут не погоджуся. Як мінімум, із тим, що «хоч ти в глуху дєрєвню піди, хоч в місто». Відрізняється у них мова, відрізняється. А про вимову то взагалі мовчу. Там вам і наші чисто українські «ШО», «ГА» та інші милі серцю звуки винирнуть на поверхню ) Хоча, звісно, що з карнтатою українською не російська не зрівняється. І справа навіть не у жорсткій мовній політиці, просто не було над Росією свого часу ні Польщі, ні Австро-Угорщини, ні Румунії, ні Молдови, ні нашої України.

та вже повернулися на місце мої пости… там же така буча здійнялася, зробили з мене безвідповідальну злочинницю…
Клуби військово-історичної реконструкції (КВІР) займаються тим, що несуть у маси історію свого (а заразом і чужих) народу. Найяскравіші приклади — лицарські турніри, які останнім часом набувають все більшої і більшої популярності в Україні і в світі. Найчастіше у світі «реконструюють» середньовічну Європу і Британію (Рицарі Круглого столу і таке інше). Наші Чернівецькі реконструктори, як і більшість в Україні, орієнтовані на культуру Київської Русі (8-12 сторіччя) або скандинавську культуру (8-10 сторіччя). Поряд із побутовою культурою КВІРівці вивчають техніку фехтування, характерну для відповідної епохи. Чернівчани мали можливість бачити їхні виступи на день міста на Площі Турецької Криниці.

Іноді спокуса ще й отруйна. Або простіше — шкідлива для здоров’я.
Колись в одній статті жартівливо написали, що все, що приносить нам задоволення — або грішне, або протизаконне, або від нього товстіють.