Ірина Голуб

«Поезія — це чорні сльози болю. І тільки болю. І нічого більш» (с) Марія Матіос (перепрошую за можливі неточності — цитую по пам’яті...)
Пробувала писати позитивні, життєрадісні вірші. Не виходить… ((

ну… «джинсова» купка, «в’язана» купка, «шовкова», «бавовняна»… приблизно однакові по ширині, з рівненькими краями… ))) лєпота ))))

Якщо ж говорити про конкретний предмет — педагогіку вищої школи, — про який ідеться у пості, висловлю свою думку на такому прикладі:
У темі «Загальна психологічна характеристика студентського віку та студентської групи» ідеться про адаптацію першокурсників. Що ми дізнаємося з цієї теми? Що адаптація — це надзвичайно важливий і складний процес? О, а до цього часу я цього й не знала… Що студенти по-різному адаптуються до нових умов? Еврика! А де ж безпосередні вказівки чи поради по ДОПОМОЗІ, НАЛАГОДЖЕННІ ВІДНОСИН, ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПІДТРИМЦІ цих першокурсників? Нема. Ні доступних, ні недоступних — жодних.
У цьму проблема нашої освіти, а не в її незрозумілості. Загальна схема: окреслити ряд існуючих проблем і не дати жодних методичних рекомендацій щодо їх вирішення (узагальнено кажучи; бувають, звісно, приємні винятки). У кращому випадку — ознайомити з теоретичними моделями і концепціями, найчастіше — західних авторів, найчастіше — абсолютно неадекватними вітчизняним умовам і ментальності…

О, я не сумніваюся, що першокурсники історичного факультету чудово розуміються на наукових званнях і ступенях, як і на багатьох інших життєво важливих речах.
Однак це це спростовує моєї думки: якщо студент не спроможний зрозуміти сутність певної наукової праці, йому варто більше працювати над собою (почати з нуля, з азів — якщо потрібно), а не звинувачувати у непрофесіоналізмі «фізика-ядерщика» — «лауреата престижної премії». Мені страшно навіть уявити, до яких низин скотиться наша наука (і вища освіта, до речі, також), якщо ми почнемо опускати планку до рівня загальної зрозумілості і доступності. І я навіть не буду наводити тут у приклад Ейнштейна з його теорією відносності та іншим визнаних нині науковців, оскільки переконана, що будь-який пересічний студент, як мінімум історичного факультету, знається на цьому краще за мене і цілком спроможний самостійно в усьому розібратися.

Певно, пан Комарі злякався: якщо одна з Ірин поривалася таке зробити, то й друга спромоглася ;) :))))))

Так, так, Іринам приємно! ))))

)))))))))) це до якої з Ірин звертання? Мабуть, до тієї, яка не я, бо я, ніби, ніде не пропадала )))

))) непроста королева :)) з «мухами» ))

«Будь-який доктор чи кандидат наук має, чи просто зобов'язаний, знати як правильно подати це людині котра прагне дізнатися щось в науковій сфері»
Не плутайте наукові степені із науковими званнями. Доктор наук вам нічого не зобов’язаний, якщо поряд зі своїм науковим ступенем не має звання професора.
І це ще одна проблема — розмежованість наукової і педагогічної сфер. Більшість викладачів у ВУЗах або повністю ігнорують науково-дослідну діяльність (у нас на економічному факультеті є кафедра з одним (!!!!!) доктором наук і двома чи трьома кандидатами наук), або здійснюють її лише де-юре (про куплені роботи вже тут говорилося). В той час як серйозні науковці зазвичай обмежуються поодинокими випадками читання лекцій в окремих ВУЗах.

)) дякую ) А от у мене з читанням вголос проблеми. Ще чужі — терпимо, а свої власні — жах якийсь...)))

добра, добра… от тільки в подібній ситуації так не вдасться. бо, якщо ти не в списку, то ти не в списку, ніхто тобі це пояснювати не буде. для тебе її просто — «нема».

погоджуюся. з усім. власне, мій попередній коментар був просто спогадом, інспірованим конкретною фразою. про «нас» та "іноземців" я говорила узагальнено, звичайно, усе набагато складніше та багатогранніше…

мала на увазі, у чому різниця між сприйняття НАМИ і сприйняття НАС… ))

«Чи не розглядаємо ми їх тими само іспанцями, хіба з якимись (до речі, якими само, хто знає?) особливостями?»
Згадався інший епізод. Колись мій тренер по у шу розповідав, як він шукав фільми про китайські бойові мистецтва. Йому продавець почав пропонувати один за одним фільми про карате. Тренер: «Так це ж японські!» Продавець: «А яка різниця?!» Інший приклад: до Петрівського ярмарку нас попросили підготувати демо-виступ на підтримку компанії «Hyundai». Тренер: «А нічого, що фірма — корейська, а у шу — китайське мистецтво?» Організатор: «Ой, та хто там у тім розуміється!..»
І в чому різниця між нами та іноземцями?

Світло не розкривало рани і біль. Воно було настільки сліпучим, що ран не було видно. Ні білка, ні їжак, ні змія не помітили болю ювеліра, вони говорили тільки про СВОЇ здобутки і втрати… А іноді так хочеться, щоб ТВОЇ рани побачили…

«нафтові союзи значно міцніші, аніж може видаватись широкому загалу»
Як економіст погоджуюсь на всі 100, а то й 200 відсотків. Що би хто не говорив — комерція могутніша за віру. Принаймні, сьогодні.

Та тут справа навіть не в економії… Не знаю в чому… Дуже мені запам’ятався один випадок: дивилася фільм, американський (назву вже й не пам’ятаю...), он-лайн. Переклад не дуже якісний був, російською мовою, але перекладали наші, українці. Так там одна героїня сказала (і це було дуже добре чути), що вона «from Ukraine». Наші ж російськомовні «патріоти» переклали це як «Я из России». І що на це сказати? Немає слів…

«Напевно, укладачі вирішили, що в нас запросто можна спілкуватися якимись іншими мовами»
А, власне, чому б їм так не вирішити, якщо, приїжджаючи до Києва вони звідусіль чують російську, приїжджаючи до Мінська — російську…
Ні, ні, ні, я не кажу, що в Києві чи у Мінську не лишилося жодної людини, яка розмовляла би українською (білоруською)… Але! Магазини, музеї, кав’ярні, ресторани, громадський транспорт — російська, російська, російська, російська, російська… А куди перш за все направляються іноземні туристи? В магазини, музеї…

Бачу, Ваш коментар тут мінусів нахапав )))
А чому? Що, так важко визнати, що Бог не тільки любить, а ще й карає?
"- Значит, Бог сотворил зло, послав его на Содом и Гоморру?
— Я не знаю…
— Если вы не уверены даже в том, добро ли ваш Бог, о каком добре и зле вы вообще можете говорить?" (с)

Ага, а ще на «хливких шорьков», «зелюков», «мюмзиков» (рос. переклад Льюїса Керрола) :)))