чотири роки тому, коли я вступила на перший курс, ця система у нас на економі деякий час ще існувала. Недовго — місяць-два, а може й менше, вже не пам’ятаю. Щоправда, нам тоді казали, що це в такий спосіб сприяють адаптації першокурсників, які не звикли до довготривалих занять. Тобто, за логікою, це мало повторюватися щорічно… Не повторювалось.
Як на мене, така система є не дуже вдалою. «П’ятихвилинка» швидше сприяє розхолодженню студентів, аніж ефективному відпочинку. Внаслідок цього втрачається багато часу через запізнення, про які писали Ви, викладач повинен повторно організовувати потік або групу, зосереджувати їхню увагу на темі.
Я навіть пам’ятаю, що деякі викладачі надавали нам можливість обирати: дві півпари по 45 чи одна пара на 80 хвилин. Переважною більшістю голосів обирали одну на 80.
Переглянула. Готова. Взагалі, моя позиція — око за око. Але проблема в тому, що, коли ми говоримо про згвалтування, ніякого «око за око» не може бути в принципі. Маю на увазі можливі (і найчастіше так і є) проблеми зі здоров’ям постраждалої жінки, спричинені здійсненим насиллям, включаючи безпліддя. А якщо врахувати, що основне призначення жінки як з фізіологічної, так і з психологічної точки зору — продовження роду (звісно, феміністки тут зі мною посперечаються, але я схильна саме до такої думки), то позбавлення такої можливості можна прирівняти (з певними умовностями) до вбивства.
Правильно: «відбути»
Причина стресу не обов’язково є джерелом страху. Мій стрес пов’язаний з тим, що в період сесії я не можу зі спокійною душею займатися тим, що мені подобається: читати художню літературу, гуляти, дивитися фільми, писати в блоги )))) Не покидає відчуття, що я цим самим скоюю злочин, бо треба не відпочивати, а готуватися до іспитів… І навіть якщо почуваєш себе абсолютно впевнено, знаєш матеріал, все одно це відчуття стійке і непереборне… І для мене це стрес. )
теж про це подумала… однак погодьтеся, що користування інтернет-ресурсами та інтернет-залежність — різні поняття. головне вчасно побачити і не переступити межу.
хм… суто із заздрісної цікавості: часто ти на екзамен як на свято йдеш? особисто для мене сесія — це завжди стрес. незалежно від того, наскільки добре я орієнтуюся в предметі, і незалежно від ступеня «улюбленості» викладача. ((
Я ж кажу — на все плювати. Не всім, звичайно, але більшості… Бо не цінують. Бо дістається зараз ця освіта не так уже й важко. А ще (я теж уже писала) — бо добровільно-примусово. «Якщо я не матиму диплома, я буду ніким. Я мушу його мати». А коли я «мушу», то я починаю ненавидіти музику й інструмент.
Освіта, освіта, освіта… Скільки не говори — постійно нові проблеми…
Не знаю, не знаю… Може, це не освіта, може, це з нами щось не так… Раніше: вища освіта — то статус, то привілей. Студент — значить, людина неординарна, розумна, вольова, передова… Зараз: вища освіта — необхідність. Хоче дитина присвятити своє життя випіканню медових пряників, а не можна. Батьки не дозволять, родичі за голови схопляться, сусіди свого накаркають…
От скажіть, хто, хто із сучасних студентів стояв би під Крутами за свою державність? Ну, може по всій Україні 300 набереться, та й то я сумніваюся… Не доведи, звичайно, Господи, аби довелося, та все ж… Не стояли би… І на державність більшості — плювати. І на все — плювати…
А я — сувенірні гральні карти. У мене взагалі якась неприродня тяга до колекціонування… Як Плюшкін якийсь… Але то таке…
Так, трохи шовінізму там є, але ж не все варто сприймати аж так серйозно, бо врешті-решт дійдемо до того, що будемо «Чорний квадрат» Малєвіча «Афроквадратом» іменувати ))) Почуття гумору — велика сила. Її треба берегти і нарощувати. Так жити простіше.
Лишається одне: вірити, вірити, і ще раз вірити. Вірити в те, що наша банківська система колись таки вийде з кризи і почне не тільки впарювати свої банківські продукти «за мус», командно-адміністративно, а й стимулювати попит на них цивілізованими ринковими методами, тобто — розвиваючи інфраструктуру.
Бо таки що не кажіть, а коли хочемо бути розвиненою європейською країною, то треба і поводити себе по-європейськи. Безготівкові розрахунки — одна зі складових…
о, та-а-а-ак! :))) У мене вже є футболка, горнятко і магніт з цим сакральним написом :)) поки що інших товарів не бачила, побачу — куплю. Така от собі своєрідна колєкція :))
Особисто для мене насилля над жінками — дуже болюча тема (і справа не тільки в тому, що я теж до цієї статі належу )))) ). Не знаю чому так, особистих травм не маю, свідком подібного теж не була… Психоаналітик довго би ламав голову над причинами такої моєї стійкої ненависті до цієї «крупної рогатої худоби», якій вистачає «мужності» знущатися над жінкою… Причому не лише в сексуальному розумінні. Навіть зараз це пишу, і вже відчуваю, як піднімається хвиля презирства і ненависті до них…
Не знаю, як там зі смертною карою… Моя подруга каже, що просто брала би рушницю і ходила би відстрілювати те бидло, починаючи від биків з пивом і сємєчкамі, які ги-гикають услід кожній дівчині, що проходить повз… Я би перед цим прив’язувала до стовпа (аби знав, як це — бути беззахисним...) і била би ломакою. І навіть не дивилася би, куди б’ю. А хоча… Ні, спочатку била би по «знаряддю злочину», а потім вже не дивилася б…
Я жорстока, так? Але це мій особистий варіант покарання )) Потім — хоч довічне, хоч смертна, мене обидва варіанти влаштовують. А навіть якщо й не довічне… Їм (гвалтівникам) у в’язниці, за загальноприйнятою думкою, теж зазвичай несолодко… Тож їм навіть 5 років вічністю, мабуть, здається…
я так собі думаю, шо львів’яни таки справді вдячні Богу, шо не москалі :))) Тож у них то все щиро, і від серця лине.
Але найбільше мене у цій статті зацікавило от що: оті два руденькі стрибунці після допису — то герої анекдоту, чи дядько Іван і дядько Петро, а чи просто собі пересічні львів’яни?.. ))
Кожен сприймає написане по-своєму, чи не так? ;)
Порожнє полотно і малесенька цяточка в центрі — моя думка про більшість сучасних мистецтвознавців… Порожнеча в грудях, порожнеча в голові, словом, повний нуль (по-о-о-о-о-овний диференціал, як казав наш математик :) )… Але ж ні, не повний — є все ж таки ота манюсінька цяточка. Само собою, в центрі! А то хто ж із тих «знавців» себе у центр не поставить? Одразу згадується епізод з фільму «Траса 60», де визнані мистецтвознавці обговорювали надзвичайну красу, магічну дію «шедеврів живопису» і всіляко критикували «абсолютно невдалі очевидні підробки»…
По-моєму, Ксандер і Паулюс — геніальні художники )) Так вдало передати сутність людини )) (тільки не ображайтеся на мене за свою головну героїню, ну не люблю я «вздорных истеричек», які при цьому є ще й «цінителями прекрасного»)
Вцілому — враження приємні. Несподівано і, як на мене, символічно :)
Перечитала всю дискусію, і в мене склалося таке враження, ніби окремі дописувачі ВКурсі «вгризаються» у свій клаптик життєвого простору на сайті і в жодному випадку не погоджуються з кимось його ділити.
«Невикористання потенціалу соц. мереж — неприпустимий снобізм :)» — абсолютно згідна. З тим самим успіхом можемо одноголосно постановити, що наразі уся передова культурна еліта вже є зареєстрованою на ВКурсі, тож пора взагалі ліквідовувати функцію запрошень.
Окрім того, цілковито погоджуюся з паном Вишинським на рахунок того, що «Система ВКурсі.ком наразі ефективно саморегулюється через голосування: негативні пости зникають зі стартової сторінки, негативні автори втрачають можливість публікувати пости, доки їх рейтинг не зросте» (http://v-vakulenko-k.vkursi.com/1240.html), тому серйозна загроза для «елітарності» проекту, навіть у випадку прикрої помилки щодо окремого запрошеного, навряд чи виникне.
Як на мене, така система є не дуже вдалою. «П’ятихвилинка» швидше сприяє розхолодженню студентів, аніж ефективному відпочинку. Внаслідок цього втрачається багато часу через запізнення, про які писали Ви, викладач повинен повторно організовувати потік або групу, зосереджувати їхню увагу на темі.
Я навіть пам’ятаю, що деякі викладачі надавали нам можливість обирати: дві півпари по 45 чи одна пара на 80 хвилин. Переважною більшістю голосів обирали одну на 80.
Причина стресу не обов’язково є джерелом страху. Мій стрес пов’язаний з тим, що в період сесії я не можу зі спокійною душею займатися тим, що мені подобається: читати художню літературу, гуляти, дивитися фільми, писати в блоги )))) Не покидає відчуття, що я цим самим скоюю злочин, бо треба не відпочивати, а готуватися до іспитів… І навіть якщо почуваєш себе абсолютно впевнено, знаєш матеріал, все одно це відчуття стійке і непереборне… І для мене це стрес. )
«Дешевенький коктейль зі сліз і перцю»
що тут ще казати?..
Не знаю, не знаю… Може, це не освіта, може, це з нами щось не так… Раніше: вища освіта — то статус, то привілей. Студент — значить, людина неординарна, розумна, вольова, передова… Зараз: вища освіта — необхідність. Хоче дитина присвятити своє життя випіканню медових пряників, а не можна. Батьки не дозволять, родичі за голови схопляться, сусіди свого накаркають…
От скажіть, хто, хто із сучасних студентів стояв би під Крутами за свою державність? Ну, може по всій Україні 300 набереться, та й то я сумніваюся… Не доведи, звичайно, Господи, аби довелося, та все ж… Не стояли би… І на державність більшості — плювати. І на все — плювати…
Так, трохи шовінізму там є, але ж не все варто сприймати аж так серйозно, бо врешті-решт дійдемо до того, що будемо «Чорний квадрат» Малєвіча «Афроквадратом» іменувати ))) Почуття гумору — велика сила. Її треба берегти і нарощувати. Так жити простіше.
Бо таки що не кажіть, а коли хочемо бути розвиненою європейською країною, то треба і поводити себе по-європейськи. Безготівкові розрахунки — одна зі складових…
Не знаю, як там зі смертною карою… Моя подруга каже, що просто брала би рушницю і ходила би відстрілювати те бидло, починаючи від биків з пивом і сємєчкамі, які ги-гикають услід кожній дівчині, що проходить повз… Я би перед цим прив’язувала до стовпа (аби знав, як це — бути беззахисним...) і била би ломакою. І навіть не дивилася би, куди б’ю. А хоча… Ні, спочатку била би по «знаряддю злочину», а потім вже не дивилася б…
Я жорстока, так? Але це мій особистий варіант покарання )) Потім — хоч довічне, хоч смертна, мене обидва варіанти влаштовують. А навіть якщо й не довічне… Їм (гвалтівникам) у в’язниці, за загальноприйнятою думкою, теж зазвичай несолодко… Тож їм навіть 5 років вічністю, мабуть, здається…
Але найбільше мене у цій статті зацікавило от що: оті два руденькі стрибунці після допису — то герої анекдоту, чи дядько Іван і дядько Петро, а чи просто собі пересічні львів’яни?.. ))
Порожнє полотно і малесенька цяточка в центрі — моя думка про більшість сучасних мистецтвознавців… Порожнеча в грудях, порожнеча в голові, словом, повний нуль (по-о-о-о-о-овний диференціал, як казав наш математик :) )… Але ж ні, не повний — є все ж таки ота манюсінька цяточка. Само собою, в центрі! А то хто ж із тих «знавців» себе у центр не поставить? Одразу згадується епізод з фільму «Траса 60», де визнані мистецтвознавці обговорювали надзвичайну красу, магічну дію «шедеврів живопису» і всіляко критикували «абсолютно невдалі очевидні підробки»…
По-моєму, Ксандер і Паулюс — геніальні художники )) Так вдало передати сутність людини )) (тільки не ображайтеся на мене за свою головну героїню, ну не люблю я «вздорных истеричек», які при цьому є ще й «цінителями прекрасного»)
Вцілому — враження приємні. Несподівано і, як на мене, символічно :)
«Невикористання потенціалу соц. мереж — неприпустимий снобізм :)» — абсолютно згідна. З тим самим успіхом можемо одноголосно постановити, що наразі уся передова культурна еліта вже є зареєстрованою на ВКурсі, тож пора взагалі ліквідовувати функцію запрошень.
Окрім того, цілковито погоджуюся з паном Вишинським на рахунок того, що «Система ВКурсі.ком наразі ефективно саморегулюється через голосування: негативні пости зникають зі стартової сторінки, негативні автори втрачають можливість публікувати пости, доки їх рейтинг не зросте» (http://v-vakulenko-k.vkursi.com/1240.html), тому серйозна загроза для «елітарності» проекту, навіть у випадку прикрої помилки щодо окремого запрошеного, навряд чи виникне.